Співуча пташка. Сесілія Агерн

Чтение книги онлайн.

      А потім з’являється і дівчина, вона виглядає витончено і круто в сукні-сорочці в клітинку з поясом, у конверсах, у вільному кардигані поверх, з довгим світлим осяйним волоссям.

      – Ми збираємося повезти Моссі до ветеринара, – пояснює їм Соломон. – Куди нам їхати?

      – До Патрика Мерфі, на головній вулиці. Клініка буде вже закрита, але я йому подзвоню, – говорить Джо, розглядаючи Лору.

      – Вітаю, юна леді, – говорить він суворо.

      Вона опускає погляд на свої конверси. Здається зляканою.

      – Чому б нам не поговорити? – пропонує Джиммі. – Просто потеревенимо, щоб заспокоїти Джо.

      Вона хапається за руку Соломона. Міцно стискає її. Він відчуває, як вона тремтить усім тілом поруч з ним.

      – Узагалі, як на мене, нам слід поспішати, офіцере, – Соломон рушає з місця. – Моссі почувається недобре. Я певен, що Джо хотів би, щоб його оглянули перш за все.

      – Так, ви маєте рацію, – погоджується присоромлений Джиммі.

      – Ми знайдемо час, щоб ви з Лорою поговорили, – говорить йому Бо, йдучи поряд з Лорою і Соломоном. – І, можливо, ви б погодилися на інтерв’ю? – вона попрохала його розповісти про те, як він приїхав до Джо, коли Том лежав мертвим на підлозі, вона хотіла почути, як цю незвичайну сцену змалює хтось іще.

      Лора спиняється.

      – Ходімо, – Соломон припрошує її, м’яко, тоном, якого Бо ніколи не чула від нього.

      Лора просто дивиться на Бо, і це ставить Соломона в неймовірно незручне становище, але його це все починає веселити. Він геть виснажений і хоче спати.

      – Джиммі, ви будете ласкаві відвезти Бо до нашого готелю? – він уникає погляду Бо, говорячи це. – Побачимося там пізніше, Бо.

      У неї відпадає щелепа.

      – Ти сказала, щоб я допоміг, – кидає він, прямуючи до стежки, що веде до їхнього автомобіля, намагаючись зручніше взяти собаку, який щохвилини стає важчим. – Я й допомагаю.

      Лора сідає на заднє сидіння з Моссі, що лежить головою на її колінах. Бо всідається в машину офіцера, з перекривленим обличчям. Це було б кумедно, якби Соломона хоч трохи могло розважити те, що тут відбувається.

      – Дякую, Соломоне, – говорить Лора так тихо, що тіло Соломона одразу розслабляється, гнів залишає його.

      – Будь ласка.