Відьмак. Володарка озера. Анджей Сапковський

Чтение книги онлайн.

      Різким рухом він розвів кубрак і сорочку, витягнув, плутаючи ланцюжки, три срібні медальйони. Один мав форму голови кота, другий – орла чи грифа. Третього вона докладно не бачила, певно, то був вовк.

      – Таких речей, – пирхнула вона знову, удаючи байдужість, – повно на будь-якому ярмарку.

      – Ці не з ярмарку.

      – Та невже?

      – Було колись так, – засичав Бонгарт, – що порядні люди боялися відьмаків більше, ніж потвор. Потвори, що там не кажи, сиділи в лісах та очеретах, відьмаки ж мали нахабство прогулюватися вулицями, входити до корчем, крутитися коло храмів, управ, шкіл та місць розваги. Порядні люди слушним чином вирішили, що то скандал. Тож знайшли когось такого. Нескоро, не відразу, не близько, але знайшли. Як бачиш, на моєму рахунку троє. Ані один перевертень із них не з’являвся більше поблизу й не дражнив добрих мешканців своїм виглядом. А якби з’явився, я б зробив би з ним те саме, що й із попередніми.

      – Уві сні? – скривилася Йеннефер. – З арбалета з-за рогу? Чи, може, подавши отруту?

      Бонгарт сховав медальйони під сорочку, зробив два кроки в її бік.

      – Ти мене дражниш, відьмо.

      – Саме такий намір я й мала.

      – Ах, так? То зараз я покажу тобі, сучко, що з твоїм відьмачим коханцем я можу конкурувати в будь-якій царині. Та що там – навіть те покажу, що я від нього кращий!

      Стражники, які стояли під дверима, аж підскочили, як почули з келії удари, тріск, гуркіт, виття та скавчання. А якби стражникам колись раніше доводилося чути вереск зловленої в капкан пантери, то вони присяглися б, що в келії саме пантера.

      Потім із келії до стражників долинув страшезний рик – точнісінько наче пораненого лева, якого, зрештою, стражники також ніколи не чули, а бачили тільки на гербових щитах. Перезирнулися. Кивнули один одному. А потім увірвалися досередини.

      Йеннефер сиділа в кутку кімнати на рештках нар. Волосся мала розчухране, сукню й сорочку – роздерті зверху до самого низу; її малі дівочі груди різко здіймалися в ритмі важкого дихання. З носа її текла кров, на обличчі швидко росла припухлість, як і сліди від нігтів на правій руці.

      Бонгарт сидів в протилежному кутку кімнатки, серед уламків карло, обіруч тримаючись за матню. Кров із носа текла і в нього, забарвлюючи сиві вуса в колір глибокого карміну. Обличчя було перекреслене кривавими подряпинами. Ледь загоєні пальці Йеннефер були слабкою зброєю, але замки браслетів із двімериту мали на диво гострі краї.

      У спухлій щоці Бонгарта, точнісінько у вилицевій кістці, стирчала, глибоко увіткнута обома зубцями, виделка, яку Йеннефер вкрала зі столу під час вечері.

      – Тільки малі песики, шкуродере, – видихнула чародійка, намагаючись закрити бюст рештками сукні. – А від сучок тобі б триматися подалі. Заслабкий ти для них, молокососе.

      Не могла собі пробачити, що не поцілила туди, куди хотіла, – в око. Але що ж, ціль була рухома, а крім того, ніхто не досконалий.

      Бонгарт рикнув, встав, вирвав виделку, СКАЧАТЬ