Название: Ожеледиця
Автор: Тетяна Брукс
Издательство: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
Жанр: Современные детективы
isbn:
isbn:
– Я вам там, на дивані постелила…
– Дякую, але я додому піду. Що я вас утискати буду? Завтра прийду.
– Антон, зараз третя година вже! Куди ви підете проти ночі? Та й Лавр Георгійович сказав, щоб ви його дочекалися. Він вже летить.
– Добре, спасибі. Ви… – Антон ніяк не міг згадати її ім’я, – лягайте, а я ще посиджу тут, подумаю.
– Гаразд, тільки не йдіть, добре? А то мені влетить, – додала вона, подумавши.
Ліка пішла у свою спальню, вляглася, довго крутилася… Здавалося, і не спала зовсім, але її розбудив дзвінок у двері. Не у її двері – в сусідські. Вона поглянула на годинник – 6:08. «Що воно за кара така – усе ходять і ходять, дзвонять і дзвонять, – подумала. – Добре, що сьогодні субота – хоч на роботу не йти, а то як після такої ночі працювати?»
Навшпиньки прокралася до дверей, кинувши по дорозі погляд спочатку на диван, де нікого не побачила – злякалася, потім в кухню – там все ще сидів застиглий Антон. Відсунувши кришечку з вічка, заглянула у нього. На східцевому марші крутилися двоє здорованів у міліцейській формі. Спочатку вони дзвонили у двері Лаврентія, потім в сусідські ліворуч. Там їм теж ніхто не відкрив. Ліка знала, що там живе літня пара. Вони на вихідні поїхали на дачу і на всякий випадок залишили їй ключ. Нарешті міліціонери підійшли до її дверей. Дівчина дозволила їм досхочу награтися дзвінком – не відчинила. Потоптавшись ще пару хвилин, захисники правопорядку пішли.
«Швидко вони», – подумала Анжеліка, а вголос промовила:
– Це міліція. Цікаво, звідки вони дізналися, що ви знайомі з Лавром?
– Сьогодні це не проблема, – глухо відгукнувся з кухні Антон.
– Та так – Інтернет і інші сучасні технології… Розумію!
– Чому ви не відкрили? – запитав Антон, не повертаючи голову.
– Не знаю. Напевне, тому, що хотіла, щоб ви спочатку з Лавром поговорили.
Раптом Ліка підскочила на місці – за її дверима знову пролунала вимоглива мелодія дзвінка.
– Певне, почули наші голоси і повернулися… Тепер не відкрутитися.
Вона відчинила двері:
– Лавр!
– Дякую, Анжеліко, – сказав той на знак вітання. – Антоне, йдемо до мене! А ти куди?
Лавр побачив, що дівчина вже натягла домашні спортивні штани й кофтинку замість халата і підходить разом з його другом.
– Як куди? До тебе, – вона навіть не стала, як звичайно, заперечувати, що Лавр назвав її повним ім’ям, яке вона так ненавиділа.
– Ні. Нам треба поговорити удвох. По-чоловічому.
І вони вийшли.
«Ах, от як? Значить, коли треба пустити в будинок незнайомця, хоч і вашого, Лавре Георгійовичу, друга, Ліка потрібна! Як ночувати у квартирі з чоловіком, який, можливо, вбив свою наречену, так теж нічого! А хто сказав, що він не вбивав? Він сказав? Та мало що він сказав! СКАЧАТЬ