Название: Ожеледиця
Автор: Тетяна Брукс
Издательство: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
Жанр: Современные детективы
isbn:
isbn:
– Ой, у вас кров! – занепокоїлася дівчина. – Може, вам потрібна допомога?
– Мені тепер ніщо не допоможе, – видавив із себе хлопець, вимазуючи кров’ю, що залишилася на долонях, свої біляві кучері.
– Ви, напевне, Антон? – дівчина навшпиньки підійшла до сумного херувима, котрий сидів на кахелі, і присіла поруч нього. – А мене Лікою звуть. Я недавно тут живу. Мені Лавр Георгійович про вас розповідав. І на знімку я вас бачила, коли до нього в гості заходила, – навіщось почала пояснювати вона. – У вас щось трапилось? Ходімо до мене. Вмиється і розповісте, що сталося – може, я допоможу чим. Потім зателефонуємо Лавру… Лавру Георгійовичу. Ви не хвилюйтеся, ми з ним дружимо, – Ліка почервоніла, запнулася, а потім продовжила. – Він мені багато про вас розповідав, – і вона потягла Антона за руку.
Дівчина здавалася зовсім молоденькою – худенька, маленького зросту, з непоказним тонким волоссячком, що стовбурчилося на всі боки, і очима-гудзиками, як у справжньої мишки. Але губи її були червоними і повними навіть без помади, і це надавало їй незвичайної, якоїсь зворушливої сексапільності.
Антон підвівся і поплентався за Анжелікою у її квартиру. Слухняно зайшов у ванну кімнату, помив руки і обличчя. У дзеркало перед умивальником не дивився – не міг.
Ліка, поставивши на плиту чайник, діставала з навісної шафки чашки.
– Давайте поп’ємо чаю, і ви розповісте, що сталося.
Зайшов на кухню, майже впав на запропонований стілець і, опустивши голову на руки, заплакав. Сам не чекав тих сліз, але напруга, яку тримав у собі з моменту, коли побачив свою потопаючу в крові любов, повинна була знайти вихід, інакше його могло розірвати на дрібні частинки. А може, краще б розірвало – витерпіти такий біль може не кожен.
Ліка отетеріло дивилася на нього широко розплющеними очима, у яких не залишилося й крапельки сну – вона навіть гадки не мала, що робити. Цей високий спортивний хлопець, красивий і сильний, ридав, як маленький, схлипуючи і голосячи:
– Її вбили… Розумієте, я любив її, а її вбили! А я там був, і вона подумала, що це я… А це не я! Ми дитину чекали, а тепер і вона…
Голос його був низький і глибокий, тож зовсім не в'язався з незрозумілим лепетанням.
«Треба ж, здається таким сильним, а насправді…» – не закінчила думку, бо який Антон насправді, не знала. Присіла на краєчок стільця і, ледве торкаючись, погладила несподіваного гостя по плечу. Противно залоскотало у носі, і дівчина часто-часто закліпала своїми довжелезними сірими віями.
– Якщо я вас правильно зрозуміла, когось убили, і ви опинилися на місці злочину. Так?
Антон закивав, не піднімаючи голови.
– Це була ваша дружина?
Він затряс головою з боку в бік.
– Наречена?
Знову кивання.
– Це ви її вбили?
Він подивився на неї очима, СКАЧАТЬ