Світанок української держави. Люди, соціум, влада, порядки, традиції. Віктор Горобець

Чтение книги онлайн.

      Причому, спостерігаючи за стрімким переходом Самойловича із середовища сотенної старшини до полкової, звертає на себе увагу факт відсутності видимих чинників непотизму, адже одружився попович не з донькою чи вдовою якогось впливового козацького старшини, що часто-густо торувало успішному нареченому шлях до стрімкого службового зростання, а з дочкою хоч і заможного, та все ж невпливового у середовищі вищої козацької старшини красноколядинського орендаря Івана Богатого. І вже завдяки надзвичайно успішній службовій кар’єрі зятя, сини Богатого – Захар і Костянтин (котрі користувались прізвищем Голуб) – зуміли піднятися в старшинській ієрархії Гетьманату. Щоправда, Іван Самойлович, крім вроджених розумових здібностей і набутого вміння «писивать красно», мав на початку своєї кар’єри доволі впливового покровителя – генерального писаря в уряді Івана Брюховецького, Степана Гречаного. І, як стверджував Самійло Величко, саме «за причиною» Гречаного Самойлович був поставлений гетьманом Брюховецьким спочатку сотником, а згодом і полковником.

      Привілейовані верстви козацького стану: значні товариші, бунчукове і значкове товариства, військові товариші

      Особливе місце в соціальному дисциплінуванні на полковому рівні мали особи, котрі належали до так званого «значного» товариства – заслужених у Війську Запорозькому козаків, що раніше обіймали старшинські уряди чи були реальними претендентами на їхнє обіймання в майбутньому, або ж – члени їхніх родин. У середині – другій половині XVII ст. побутувало декілька термінів на їхнє позначення: «товариш військовий», «товариш сотні», «товариш полковий», «заслужений товариш у Війську», «значний військовий товариш» тощо. Причому спершу чітко розрізнялися СКАЧАТЬ