Название: Пам’ять крові
Автор: Юрко Вовк
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-617-12-3125-2, 978-617-12-2531-2, 978-617-12-3124-5
isbn:
– Туліться докупи, хлопаки, не дайте німакам і совєтам вбити клина між поляками і українцями. Бо як допустите таке, то буде вам біда не менша, ніж від окупантів.
Він похитав головою, у його великих світлих очах була якась вселенська печаль. Незнайомець по-католицьки перехрестив Віктора з Левоном і, згорбившись, попрямував до міста. Двоє чоловіків на возі ще довго дивились йому вслід, ніби чекали, що той повернеться і якось-таки їх розрадить.
Коли незадовго по тому у східному Прибужжі з’явились совєти і встановили тут свою владу, для Віктора Ткачука і Левона Красніцького-старшого це не стало несподіванкою. Пам’ятаючи, що їм говорив тоді їхній дивний попутник, чоловіки готувались до цього, як до неминучого лиха. Коли знаєш, що біда насувається, то не так страшно з нею перестрітись і легше пережити. Більше людину завше мучить незвіданість. А такою для Віктора і Левона було попередження того незнайомця про можливий розбрат між поляками і українцями. Але що їм, селянам, у яких мали забрати найдорожче, землю, було між собою не поділити? Якщо й битись, то з тими, хто ту землю в них відбирає…
Так думали і Віктор Ткачук, і Левон Красніцький-старший. Та між собою про те не говорили. Бо думки у власній голові, а слово не горобець, вилетить – не зловиш. А за слова такі совєти карали. Ой, як карали!
У грудні, на святого Миколая Туруки приїхали до своїх кумів у Війтову Волю на престольний празник. Хоча совєти не вірили в Бога й погрожували позакривати церкви, та святкувати місцевому люду релігійні свята не забороняли. Та і як могли заборонити? Церкву можна опечатати чи зруйнувати, а храм у душі кожної людини не закриєш.
Гості приїхали з поганою новиною. І не варто було б таке велике свято лихою звісткою починати, та що ж тут зробиш. Хоч лихо і не з ними самими сталось, а так чи інакше стосувалося всіх.
Матвій Турук уже чув, що совєти збираються проводити так зване розкуркулення – відбирати в заможних хазяїв землю. Але щоб їх із сім’ями виселяти з домівок та запроторювати кудись у Сибір – такого світ не бачив! Та саме так і сталось. І не десь там далеко, а в його рідній Федорівці.
Зранку в перший день грудня до них прибігла заплакана Барбара, найстарша з чотирьох доньок їхніх сусідів Боровських, яка тільки-но в серпні вийшла заміж і жила з чоловіком у його батьків.
– Поможіть, цьоцю[19], – кинулась вона до Оксани, яка саме поралась на подвір’ї. – Порадьте, що мені робити!
– Що сталось, Басю? – обійняла Оксана схвильовану молодицю. – Хто тебе скривдив?
Вона знала, що Барбара вже вагітна, і найперше подумала, чи не пов’язаний її прихід саме з цим. До Оксани, бабуся якої передала їй свої знахарські секрети, односельчанки часто звертались по допомогу.
– Біда, цьоцю! – запричитала Барбара. – До тата з мамою прийшли з того сєльсовєта з солдатами, все описують: і землю, і статки. Кажуть, що будуть усе забирати, а їх вишлють на Сибір як куркулів СКАЧАТЬ
19
Тітка (