Талісман. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      Він іще раз підняв пляшку і, не давши собі ані секунди на роздуми, ковтнув.

      Смак виявився ще гіршим, аніж він очікував. Джек раніше куштував вино, воно йому навіть трохи подобалося (особливо біле сухе, яке подавали його матері до камбали, снепера, риби-меча), а «сік» трохи нагадував вино… проте разом із тим він був якоюсь жорстокою насмішкою над усіма винами, які він коли-небудь куштував. Смак був різким, солодкавим із гниллю; зовсім не пахло живим виноградом, радше мертвим, якому й жилося не надто добре.

      Коли його рот заповнився цим солодко-слизьким смаком, Джек по-справжньому побачив той виноград – тьмяний, запилений, товстий і гидотний, він повз заштукатуреною стіною під густим, схожим на сироп сонячним світлом, у тиші, яку вряди-годи руйнувало дзижчання сотень мух.

      Хлопчик ковтнув, і вогонь зазміївся вниз, до шлунка.

      Джек замружився, скорчив гримасу, горлянка погрожувала вивернутися назовні. Він не виблював, хоча був певен, що якби таки поснідав, то це неминуче трапилося б.

      – Спіді…

      Джек розплющив очі, і наступне слово застрягло в горлі. Він забув, що його нудило від цієї огидної пародії на вино. Він забув про матір, про дядька Морґана, про батька та майже про все на світі.

      Спіді зник. Привітна арка «американських гірок» зникла. Променад-авеню зникла.

      Він тепер був у якомусь іншому місці. Він був…

      – На Територіях, – прошепотів Джек.

      Усім тілом прокотилася дивна комбінація жаху та радощів. Він відчув, як на потилиці волосся стало дибки, відчував, як збентежений усміх розтягував кутики вуст.

      – Спіді, я тут! Боже правий, я тут, на Територіях. Я…

      Але захват полонив його. Він затулив рот долонею і повільно обернувся навколо власної вісі, оглядаючи місцину, до якої його переніс «магічний сік» Спіді.

      Океан досі був там, де й раніше. Він лишень був темнішим, повнився синню – Джек іще ніколи не бачив настільки глибокого індиго. На якусь мить хлопчик застиг на місці – бриз куйовдив волосся – він вдивлявся аж за небокрай, за яким індиго океану зливалося з небом кольору вицвілих джинсів. Лінія небокраю ледь-ледь, але таки вигиналася. Джек похитав головою, насупився і повернувся в інший бік. Морська дика камка[39], висока та закрутиста, росла внизу, біля мису, там, де хвилину тому стояло кругле приміщення каруселі. Пірс із гральними автоматами також зник. На його місці аж до самого океану пролягли розкидані громіздкі гранітні брили. Хвилі розбивалися об найнижчі з них і з неймовірним гуркотом витікали давніми каналами і тріщинами. Густа, як збиті вершки, піна сягала чистого неба, і її розносило вітром.

      Джек різко вхопив себе за ліву щоку. Боляче вщипнув. Очі зволожилися, але нічого не змінилося.

      – Усе справжнє, – прошепотів він, і ще одна хвиля розбилася об мис, здіймаючи в повітря білі пластівці піни.

      Джек раптом збагнув, що Променад-авеню все ще була тут… у якомусь сенсі. З вершини мису (у тому світі, який його розум досі СКАЧАТЬ