Талісман. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Тихо, Джеку-Мандрівнику. Нема сенсу говорити, поки я не покажу тобі, про що я. Діла не буде. Ходімо.

      Спіді поклав руки Джекові на плечі та повів його навколо каруселі. Вони вийшли крізь двері й побрели однією з алей пустельного парку розваг. Зліва від них стояло приміщення атракціону «Демонічні авто», уже замкнене на всі замки та з позабиваними вікнами. Праворуч від них стояло декілька будок: «Накинь і виграй»[37], «Класна піца з пірса & Пончики-хлоп’ята», дрібнокаліберний стрілецький тир (також позабивані; вицвілі дикі тварини мчали через дошки – леви, тигри, ведмеді тощо). Вони вийшли на широку головну вулицю, що називалася Променад-авеню[38] – жалюгідна імітація Атлантик-Сіті: хоч «Дивосвіт Аркадії» і мав пірс, але справжнього Променаду в ньому не було. Тепер будівля з гральними автоматами стояла за сотню ярдів зліва, а арка, що була входом у «Дивосвіт Аркадії», була за двісті ярдів праворуч. Джек чув розмірений, важкий гуркіт прибою та поодинокі крики чайок.

      Хлопчик поглянув на Спіді, збираючись запитати в нього, що тепер, що далі, усе по-справжньому чи то лише жорстокий жарт… але натомість промовчав. Спіді простягнув йому пляшку із зеленого скла.

      – Це… – почав Джекі.

      – Бери, – сказав Спіді. – Багатьом із тих, хто йде туди, не потрібно нічого такого, але ж ти давно там не був. Так, Джекі?

      – Не був.

      Коли він востаннє заплющував очі в цьому світі, а розплющував їх у магічному Дивовидді, краї з багатими, насиченими запахами та глибоким прозорим небом? Минулого року? Ні. Ще раніше… У Каліфорнії… по смерті батька. Тоді йому було…

      Очі Джека розширилися. Дев’ять років? Так давно? Три роки тому?

      Було страшно замислюватися над тим, як легко та спокійно ці видіння, часом приємні, часом похмуро-тривожні, просто вислизнули в нікуди – наче значна частина його уяви померла, безболісно, не сповістивши його про свій відхід.

      Він швидко взяв пляшку з рук Спіді, мало не впустив її. Його охопила легка паніка. Деякі з Дивовидь тривожили, так, і мамині чітко озвучені застереження не змішувати реальність і вигадки (іншими словами, не втрачай глузду, друзяко Джекі, гаразд?), звісно, трохи лякали, але зараз він збагнув, що зрештою не хотів утрачати той світ.

      Він глянув у очі Спіді та подумав: «Він і про це також знає. Знає все, про що я тільки не подумаю. Хто ти, Спіді?»

      – Якщо ти довго там не бував, можеш забути, як потрапити туди за власним бажанням. – Спіді кивнув на пляшку. – Ось тому я й даю тобі цей магічний сік. Ця штука особлива. – Останню фразу Спіді вимовив мало не побожним тоном.

      – Вона звідти? З Територій?

      – Нєа. Трішки магії є навіть тут, Джеку-Мандрівнику. Небагато, але є. Цей магічний сік прибув із Каліфорнії.

      Джек із сумнівом поглянув на негра.

      – Ну ж бо. Сьорбни крапельку, і ми дізнаємося, чи не помандруєш ти. – Спіді ощирився. – Коли напитися цього вдосталь, то опинишся, де тільки забажаєш. Ти зараз дивишся на того, хто знає.

      – Господи, Спіді, але… – Йому раптом СКАЧАТЬ