Замкнене коло. Світлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Виявляється, що треба бути зубатою, щоб відхопити в життя свій ласий шматочок, але як це робити – бабуся не навчила. Усі питання залишилися без відповіді. Мирослава вирішила трішки зачекати, доки не знайде відповідь. Наразі їй залишалася ніч, щоб знову у снах побачити бабусю живою…

      Мирослава почала малювати сіру смугу життя в інтернаті, але не закінчила, зупинилася. Недовго думаючи, послинила олівець і намалювала на сірому тлі чорні кружальця. Чи зможе вона розповісти про них кому-небудь? Адже колись вона заприсяглася забрати цю таємницю з собою в могилу…

      Частина друга

9

      Юрко легко зістрибнув з високих східців потяга. Відчувши під ногами рідну землю, щасливо всміхнувся. Ось вона, рідна земля його міста! Нарешті! Стільки часу, доки служив у славному війську, він мріяв про цю мить. Йому здавалося все привітним: і обшарпане роками стареньке приміщення вокзалу, і заклопотані люди з великими валізами, і продавчиня пиріжків, і навіть безхатченко-пес, який заметляв хвостом, глянувши у бік Юрка.

      – Зараз, зараз, собацюго, – Юрко потріпав загривок пса, – я тобі щось дам.

      – Він не такий вже й голодний, як ви думаєте, – промовила лінивим голосом продавчиня пиріжків.

      – Він теж має право на свято. Дайте мені три пиріжки з м’ясом.

      – А яке сьогодні свято? – запитала жінка, подаючи ще гарячі пиріжки.

      – Я віддав честь Батьківщині – відслужив у армії та повернувся додому! – весело сказав Юрко. Настрій у нього був пречудовий і він ладен був розцілувати чорний мокрий ніс пса, що миттю ковтнув пиріжки і з цікавістю зазирав хлопцеві у вічі.

      – Яка там Батьківщина? – жінка махнула рукою. – Розкрадено все, що можна, все розвалено, все сплюндровано. Чи я коли могла навіть думку допустити, що, маючи дві вищі освіти, буду торгувати смердючими пиріжками на вокзалі?

      – Україна не винна, що в неї такі правителі. Так чи ні, мій друже? – Юрко звернувся до пса. Той ще швидше заметляв хвостом. – Ходімо, я тебе морозивом почастую.

      – Вітаю зі щасливим поверненням! – крикнула навздогін хлопцеві жінка й знову монотонно, завченим голосом завела: – Пиріжки! Гарячі, свіженькі пиріжки!

      Нагодувавши песика, Юрко в останню мить заскочив до маршрутки і вже за півгодини був удома в обіймах рідних. Коли мати з бабунею під час зустрічі вилили зайві сльози та перестали голосити: «Який ти став худенький!», – батько міцно потис синові руку.

      – Не худий, а справжній чоловік, уже не хлопчисько, – зауважив він.

      За мить стіл ломився від страв. Здавалося, що мати наготувала стільки, що вистачить нагодувати цілу роту. Випили з батьком, як годиться, по чарчині, жінки скуштували домашнього виноградного вина, і почалися звичайні розмови про знайомих. Виявилося, що Юркові нема кого з друзів запросити в гості. Хто ще був у армії, дехто виїхав з міста на навчання, хтось подався на заробітки за кордон.

      – Жаль, що немає зараз Мишка, мого найкращого СКАЧАТЬ