Любов і піраньї. Макс Кідрук

Чтение книги онлайн.

      Я вовтузився у простому, але доволі зручному синьому кріслі із пласким сидінням і спинкою якраз напроти ґейту B3 в аеропорту Борисполя. Алекс, Дімон і Лара якийсь час швендяли duty-free магазинами, скуповуючи всілякі дрібнички, а тепер сиділи, звісивши ноги із високих стільчиків, у термінальному барі неподалік, і цмулили несмачну каву перед довгою дорогою. Дімон був зодягнутий у сірі фірмові брюки з якимись вельми оригінальними вставками на бортах і яскраву біло-червоно-чорну спортивну куртку (такі полюбляють мотоциклісти або ж ралійні спортсмени), а на ногах мав дизайнерські кросівки Puma. Лара – той узагалі вирядився, наче на парад: ошатні джинси й світла, майже ділова сорочка. І тільки Саня надягнув прості спортивні темно-коричневі штани та легку буро-зелену куртку-вітрівку класичного крою. Хлопці, час від часу голосно сміючись, гомоніли – переважно не про Бразилію.

      Я ж крутився на своєму стільці, тримаючись осторонь. У Бразилії починалося літо, тому перед виїздом в аеропорт я перевдягнувся в легкі чорні шорти й футболку. Щоправда, аби не замерзнути дорогою до Борисполя, я накинув темно-синій светр із написом PERU та вигаптуваною червоною ламою, придбаний у Лімі під час попередньої поїздки до Південної Америки. За похідне взуття мені правили перевірені відстанню та часом чорні кросівки Adidas Porsche Design, у яких я пройшов Мексику, Еквадор, Перу та Чилі.

      Склавши руки на грудях, я опустив погляд униз, тож навіть не дивився на своїх попутників. Намагався сконцентруватися на власних бентежних думках. Грядущий переліт уже давно не давав мені спокою. По-перше, нас їхало четверо (як на мене – забагато), причому не варто, мабуть, згадувати, що з нашої четвірки лише я мав хоч якесь уявлення про ті місця, куди ми вирядилися. По-друге, я почувався абсолютно непідготовленим до подорожі, а отже – невпевненим у собі. Коли Алекс придбав квитки до Сан-Паулу, тим самим перекривши всі шляхи до відступу, до початку бразильської авантюри лишалося трохи більше як місяць. У принципі, чотирьох тижнів більше ніж достатньо для того, щоби ретельно опрацювати маршрут так, як я опрацьовував свої мандрівки до Мексики чи острова Пасхи, проте цього разу я не зробив майже нічого. Я навіть не забронював жодного хостелу. Причину я вже згадував, і хай як вона банально звучить, але в нашій похапцем згуртованій команді було забагато голів із радикально протилежними думками, що перекреслювало навіть можливість ретельного планування подорожі. Непримиренні розбіжності в усьому – життєвих цінностях, соціальному статусі, бажаннях, прагненнях, уявленнях про хороший відпочинок – робили нереальною підготовку мандрівки такою, якою її бачив я.

      Протягом листопада я, Алі, Дімон і Лаврентій двічі збиралися у «Віолеті», пробуючи виробити й узгодити загальний план поїздки, але за давнім українським звичаєм лише марно витратили час, позаяк нам так і не вдалося досягти згоди за жодним із ключових пунктів. Ми не змогли знайти взаєморозуміння навіть у питанні, куди власне СКАЧАТЬ