Любов і піраньї. Макс Кідрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й дуже неохоче моя свідомість звикалася з тим, що я лежу в кімнаті з рожевими стінами, що над вікном теліпаються всілякі пухнасті рюшечки, постільна білизна на моєму ліжку шовкова, цебто огидно-слизька, до всього – теж рожева, ворсисті подушки вишиті сердечками, а над головою… О, то був кошмар! Над моєю головою валялось аж п’ять – не один, не два, і навіть не три, а п’ять! – плюшевих ведмежат. Усі з пухнастими балабончиками й червоними, наче срака африканського бабуїна, сердечками на грудях, а також із вигаптуваним на кожному яким-небудь плюгавим написом – як не «Love You», то «Kiss me» чи «Forever together».

      Це вже було занадто. Я ледь не здох від незмірного емоційного шоку. Та що там казати, у мене просто не ставало слів, товариші! Точніше, слова знайшлися, але я вам їх не переповідатиму. Я спочивав у лігві білявки!

      Неквапом звівся на лікті. Переборюючи головний біль, який булькав у макітрі, ніби недоварений борщ у баняку, уважніше розгледів усе навкруги, обстежуючи ворожу територію на предмет наявності власниці цього рожевого тирла. (Я був певен, що саме власниці, оскільки не міг припустити, що в такому неподобстві може жити особа чоловічої статі.) Небавом я зітхнув із полегшенням, переконавшись, що нікого, крім мене, в кімнаті немає.

      – Са-а-аня! Са-а-аня! Це що за фігня-а-а?!! – я кликав Алекса, позаяк його червоне припухле обличчя – це останнє, що закарбувалось у пам’яті вчора увечері.

      У сусідній кімнаті зашаруділо, а потім звідти долинуло кволе:

      – А…

      – Де ми?!! – горлав я, не маючи більше сил терпіти все оте рожеве свинство навкруги.

      – У…

      Я не був певен, що відгукнувся саме Саня, та продовжував репетувати:

      – Я питаю, що вчора було і як ми, чорт забирай, тут опинилися?!

      – Е…

      – Саня?… Алі, то ти? Чи то не ти?

      – О-ох…

      – Чувак, ти там живий?

      – Не знаю…

      Я зрадів, бо, незважаючи на кошмарну переміну голосу, то таки був Алекс. Потому, прихопивши із собою як речовий доказ одне плюшеве ведмежа, почовгав до товариша в сусідню спальню.

      – Це що за… що за… Що це таке? – питаю, труснувши перед собою м’якою іграшкою.

      – Чого ти вищиш, наче порося недорізане?

      Алі повністю накрився ковдрою, тому якийсь час мені не вдавалося ідентифікувати, звідки долинає його голос. Зрештою, ототожнивши кулясту опуклість під синьою периною з головою мого товариша, я опустився поруч із нею на підлогу.

      – Я спав у лігві блондинки, – кажу, насупившись, до горбика під ковдрою.

      – Тебе це непокоїть? – гигикнув Саня, а я зрозумів, що це не та куляста опуклість.

      – Так, – відверто зізнався я. – Я не пам’ятаю, як учора потрапив сюди і… хто був зі мною… А ти міг би повернутися до мене іншим боком, бо якось незручно розмовляти з твоєю задницею.

      – Це квартира мого брата, – пояснив Алекс, так і не з’явившись СКАЧАТЬ