Холодний Яр. Юрій Горліс-Горський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його поглядом. Такий погляд буває звичайно хіба у мисливця, що стежить небезпечного звіра.

      Він глянув на срібну ручку моєї шаблі.

      – Містріханівський[34] клинок? Добра сталь… Трохи затвердо загартована, зламатися може…

      Мене здивувало, що він по оправі відгадав, який клинок.

      Мусів[35] бути добрим знавцем зброї.

      – Я зустрів по дорозі сотника Компанійця – передав ним свій папірець до отамана…

      – Грішного чорта хвіст! Лялька розмальована бабам на утіху! Я не Андрій Чорнота, як його коцурівці не втовчуть як не на цей, то на другий раз. Це ж до своєї вдовички на Побережжя поперся – мало йому тут спідниць! Казав йому – візьми дядька з возом і вези свою дурну кучеряву голову, нікому шкоди не буде, як розтовчуть, а то тачанка і кулемет пропадуть нізащо. Який це в біса старшина, коли по такій пекучій справі козаків покидає… Сьогодні тихо, а завтра, може, битися прийдеться.

      – Багато сили тепер у манастирі?

      – Яка там сила! Комендантська сотня, трохи кінноти, бурлачня бездомна та лубенська «офіцерська рота» денікінська – полтавці-старшини. Денікін мобілізував їх та на Крим віз, а вони забрали новенькі анґлійські рушниці, по півтисячі набоїв на брата – і тягу до Холодного Яру. Добрі хлопці… Ото бачив франта з трьома очима? Це з них. Наша сила в селах. Добрі села… Полюбив я цю місцевість. От поправишся, то поїздимо по околицях. Тут, здається, сяжня землі нема, не политого козацькою кров’ю… Шанці на шанцях, могила на могилі… І населення з козацьким духом, не помішане, самі українці – за Україну очі видеруть, не те що на Поділлі чи Волині…

      – Чи серед черниць теж є свідомі українки?

      – А яка з цього зілля користь?! Та молодші захоплюються нашою справою, тільки стара відьма-ігуменя ненавидить все українське. Як побачить у котрої[36] черниці українську книжку – зараз поклони заставляє бити. Вона якась княжна петербурзька, наречений у неї помер, так вона з горя у черниці пішла молодою ще. А взагалі добре було би оце бабське кодло переселити куди-небудь… Піп тут старий, славна людина, все з ігуменею воює – вона йому служити по-українському[37] забороняє. А один піп є маленький, згорблений – кажуть черниці, що сто тридцять років від роду має. Сліпий уже і не чує нічого, а то міг би чимало оповісти – з хлопчика-послушника тут. Він раніше історію манастиря писав, а тепер ігуменя забрала книги до себе і, мабуть, пише, як «хохлы обитель осквернили». Колись мушу видерти у неї старі записі, переглянути. Ну, бувай! Піду до коней подивлюся.

      В дверях зіткнувся з двома молодими черницями, що несли мені ковдру.

      – Добридень, пане Чорнота! Болящих відвідуєте?

      – Проходь, проходь… Не скаль зуби, бо в рай не попадеш.

      Черниці, видно, вже були призвичаєні до його тону. Обі були молоді, миловидні, одна з серіозним, трохи сумним обличчям. Накривши мене, стали оглядати кімнату.

      – Це ж твоя келія була, Катю? – звернулася веселіша до поважнішої. СКАЧАТЬ