Холодний Яр. Юрій Горліс-Горський

Чтение книги онлайн.

      – Які частини? Як звуть начальників? Тільки кажіть правду, бо я сам дорошенківець.

      Після того як цей старшина назвав йому частини і командирів, особливо як сказав, що й його дорошенківський полковник Литвиненко з нерозлучними кійком та люлькою веде позаду 2-й Запорізький полк, дорошенківець радісно усміхнувся і звернувся до товаришів:

      – Наші.

      Отаман віддав наказ здіймати лаву з позиції і післати зв’язки до сусідніх сіл, щоб заспокоїлися, бо йдуть свої – українці…

      Кілометрів через три зустрічаю п’ять кіннотчиків на міцних невисоких степняках. Два в місцевих козацького крою чорних киреях, три в чорних довгих жупанах з грубого сукна, з-під яких видно широкі, теж чорні, штани. На всіх баранячі шапки з чорними оксамитовими верхами. У кожного рушниця, шабля, револьвер. До сідел приторочені ручні ґранати. Приймаю їх спочатку за наших «чорношличників». Під’їжджають спокійно, видно, вже знають, з ким мають зустрінутися.

      Зупиняю:

      – Якої частини?

      – Гайдамацького полку Холодного Яру.

      – Багато у вас козаків тепер?

      Глянули один на одного. Видно, не знають, чи відповідати.

      – А хто його знає?! По домам[8] зараз усі… Одні бурлаки та частина кінноти в манастирі, – відповідає немолодий вже козак.

      – А штаб де у вас, в манастирі?

      Хитро усміхається:

      – Поїдете, то побачите… як треба буде…

      – А ви ж куди це – в розвідку?

      – Ні… Додому. Чого байдики бити, як нема з ким битися… Хто далекий, то вже мусить з черницями «душу спасати», а нам – як треба буде – осідлав коня, та й за дві годині в сотні.

      Під’їжджаємо до села Матвіївки. Перед селом, коло дороги, на високому місці висока могила-курган. Злажу з коня і видираюся на неї. Наверху просторе заглиблення, оточене вінком валу з виходом у бік села. Немає сумніву, це старий козацький дозорчий курган. Видно з нього далеко. З боку, звідки йдемо, і праворуч видніються ліси; ліворуч, в напрямку Чигирина, теж смуга лісу, а посередині гола рівнина – широкий вихід у степи.

      Думка мимоволі вертає до часів, коли з цього кургану виглядала козацька сторожа «гостей» – татарських загонів із степу.

      При в’їзді в село зустрічаємо групу селян з рушницями. Приязно здоровкаються з нами. В селі теж зустрічаємо озброєних.

      Виділяю квартирієрів – треба розмітити кватири[9] для полку. Питаю двох молодиць, де живе староста.

      – Немає у нас старости.

      – Ну, голова, чи «приседатель» [10]…

      Молодиці переглядаються і потискають плечима:

      – Нема ні голови, ні предсідателя…

      – Ну а хто ж над вами в селі старший?

      – Отаман є!

      Козаки сміються.

      Веселий козак з числа СКАЧАТЬ