Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч

Чтение книги онлайн.

      Та він не стільки скупуватий був,

      А скільки по-селянському ощадний,

      Аби добро ніде не пропадало.

      А так – ніякої системи не було.

      Суцільні гасла! Він на них і спав!

      Вкривався ними – теж. Він надував їх!

      На кулях на повітряних

      Пливе над школами, ті ж очі витріщають.

      Не просто це. Двоїстий дуже він.

      За всім уважним, усім обов’язковим

      Завжди жаріє лінія одна —

      Твори, твори індивідуальність,

      Твори людину скрізь і над усе.

      А що дітей любив – то ні до кого

      Він так не ставився, як до дітей;

      Було щось в цьому просто дивовижне.

      А що вже діти – ті світились просто,

      Коли з’являвся він…

      Таж кар’єрист був. Все для себе.

      Села не кидав, та лише тому,

      Що знав: зрубає дерево,

      На якому сидить. Тримався

      Цупко за село! За Павлищани!

      Він весь з «Лебединої пісні» Песталоцці.

      Був різний. Жив двома життями.

      Одним – простим, буденним, денним.

      Іншим – вночі, коли творив,

      Коли фантазував. Отак-то!

      А Віри Сулими – то не було і духу,

      Суцільна вигадка – та Віра Сулима!

      Таж всі дослідники один в один

      Доводять, що таки вона була.

      Таж і архіви обласні – погляньте,

      В архівах – документи, не легенди.

      От, бач, він все по знаковій системі.

      І він за це вхопився, Автор наш.

      Кажу вам переконливо – там більш легенди,

      Ніж дійсності!

      Він белетрист був. Був письменник.

      Напівписьменник, кажуть, хай і так.

      Поляки його не визнають.

      Суцільний сентименталізм!

      А німці скільки видали —

      І видають! Зібрання творів!

      А німці щось не втямили…

      Японці теж не втямили? Теж видають.

      З сучасних авторів – це ж найвідоміший

      Радянський педагог у світі.

      А от угорець Карваш, що, здається,

      Живе у Пешті, твердить, що такого,

      Як він побачив там, у Павлищанах,

      Ніде у світі більше не побачив.

      Все унікальне й дивовижно просте:

      Учням ставили ночви, звичайні ночви,

      Щоб вони, в школу заходячи,

      Мили взуття собі на подвір’ї!

      Ото вже сьоме диво світу!

      Це в кожній школі на селі побачиш…

      А район Оникіївський

      Не дуже то вітав Учителя.

      Показники були не дуже важні.

      Ніяких тобі переможців олімпіад,

      Ніяких відмінників особливих!

      Та Оникіївський район

      Його ж на руках просто носив —

      Навіщо СКАЧАТЬ