Свята Марійка. Зінаїда Луценко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Свята Марійка - Зінаїда Луценко страница 26

СКАЧАТЬ я он поряд живу, біля школи, – Оленка ще й показала рукою на свою хату. Він уважно подивився.

      – Ти ж пам’ятаєш той вечір і мед з горілкою?

      – Пам’ятаю, – посміхнулась.

      – А я… Я взагалі-то нікуди не спішу, – враз пожвавішав Іван. – Може, запросиш мене на чай? Погомонимо собі, згадаємо минуле. Бо ж ми так давно не бачились. А ти… Ти ж знаєш, що завжди мені подобалась? Ще й досі…

      – Ну, взагалі-то я планую поїхати до району.

      – Невже іще боїшся залишатись зі мною наодинці? Ми ж дорослі люди!

      – Та ні, Іване, – усміхнулася Оленка. – Річ у тім, що так уже виходить: у мене вдома немає чаю, а є хіба що мед, горілка. Але то небезпечне пригощання.

      – Пам’ятаю, – посміхнувся Іван. – Пройшли роки, а ти все така ж.

      – І ти, я бачу, не змінився.

      В цей час підійшов автобус, відчинились двері. Іван скочив на підніжку, розвернувся, щоб подати Оленці руку, але жінка швидкою ходою йшла від зупинки геть.

      А вона те заслужила?

      У самому терміні «виховання дітей» закладено якийсь обман. Виховувати можна лише власним прикладом. Іншого способу немає.

Дмитро Потапенко. Журнал «Країна»

      Неля Трохимівна замолоду була красуня! Не один парубок погубив очі на стежці біля її хати. А ще – принципова, розумна, працьовита, чесна. Коли закінчувала школу, матері дорослих синів мріяли про неї як невістку.

      І, може, таки якомусь і дісталася б. Бо не пішла Неля Трохимівна відразу ж після школи вчитися, хоч і була круглою відмінницею, вирішила, як мама, стати дояркою. А про те, що ця робота якраз для неї, навіть не сумнівалася. Бо ж колись, в Радянському Союзі, ні дня не минало без «трудової пропаганди», а Неля добре вчилася, ловила кожне слово своїх учителів і вірила їм так, як вірять у Бога. Навіть матері так не довіряла Неля Трохимівна, як школі. Мати її була маленька хвороблива жінка, батько загинув десь на фронті, то все господарство було лиш на жіночих плечах.

      – Мамо, – було, утішає матір Неля. – Ви не журіться, я від вас нікуди не поїду, буду тільки поряд.

      – Не говори так, тобі треба вчитися, – відмовляє мати.

      – То й вивчуся.

      – А що із своїм учінням будеш в селі робити?

      – Як це що? Піду в колгосп, як і ви.

      – В колгосп? На таку каторгу? Нізащо! Не для того я тебе ростила.

      – Мамо, що ви таке кажете? – дивується Неля і додає слова своєї вчительки: – Усяка праця почесна, і в колгоспі теж треба комусь працювати, виконувати п’ятирічку, відбудовувати соціалістичне господарство.

      – Ой, дитино, – стогне мати. – Не треба мені твоєї помочі та ще й такою ціною. Я буду щаслива, коли ти поїдеш у місто.

      – Це ж у яке?

      – Та хоч би і в саму столицю, ти достойна.

      Але Неля не чує матері. Вона зранку попорає худобу, заплете довгу, нижче колін, косу, перекине її через плече та й біжить до школи. Звідти – до матері на роботу; варить їсти, пере, мете, шиє СКАЧАТЬ