Цензор снів. Юрій Винничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ були хоч зараз іти під вінець, але я стримував їх тим, що про це подумають люди, а коли вже людська думка переставала бути актуальною, зникав.

      Часом траплялися непередбачені пригоди. Якось на похороні після того, як я виголосив свою коронну промову і довів людей до сліз, раптом упізнав Гелю, одну зі своїх жертв, вона виявилася подругою Зосі, свіжої удовички, і не встиг я підбити клинці до тієї, як Геля вхопила мене за руку і просичала у вухо все, що про мене думає. «І ти це кажеш після того всього, що між нами було? – запитав я тремтячим від хвилювання голосом. – Невже нам було з тобою так зле?». – «Але ж ти пропав, гульвісо, пропав і не давав про себе чути». У голосі її вчувалося, що вона готова все мені вибачити, то я її, як умів, заспокоїв, аби не влаштувала скандалу. А все ж таки без скандалу не обійшлося. Зося жила з дітьми й нянькою і привести мене додому не могла, тоді врешті я вмовив її піти до готелю «Краківський», де в мене був знайомий адміністратор. Та тільки ми зачинилися в номері, і я почав стягувати з неї всі її гесики[39], як за дверима пролунали голосні крики. То Геля сперечалася з адміністратором, він наполягав, що в номері нікого нема, а вона кричала, що бачила, як я завів сюди даму. Зося кинулася вдягатися, а при цьому ридала і бідкалася, що так підвела свою найкращу подругу. Геля тим часом гаратала в двері руками й ногами. Я чув, як з сусідніх номерів повиходили люди, і у коридорі там уже панував гармидер і сміх. Нічого робити, я перекрутив ключа в дверях, різко відчинив, і Геля, не втримавши рівноваги, впала на паркет, а я, увібравши голову в плечі, хутенько вислизнув на коридор і помчав геть. Наступного дня Геля підстерегла мене на Кракідалах[40], де я забирав гроші за продані лахи, і дала по писку. У неї самої був синець під оком і розбита губа. Зося, видно, взяла верх. Я поцілував Гелю в щічку, повів до готелю та зробив усе, аби потішити її вражене самолюбство.

      Врешті я вмовив її піти до готелю «Краківський», де в мене був знайомий адміністратор

      Діло поволі пішло так вдатно, що мама перестала ґдирати й змирилася, бачачи, що я якісь зарібки до хати приношу. Одне слово, перебивався я з табаки на тютюн, аж поки не втелющився в таку історію, що загримів до буцегарні надовго.

      Сталося це так. Разом з моїм кумплем Левком поцупили ми течку в одного фацета. Ми тоді добряче хильнули в кнайпі «Під Цапком» на Казимирівський, а той бамбула теж собі дав за крават і сидів з посоловілими очима. Левко й каже, смикнімо йому течку, мо’, в ній шось путнє є. Тоді я пішов до того гостя ніби прикурити, а Левко потягнув течку, а відтак ми дали драла. Того вечора я подався ночувати до Левка. В течці ми знайшли іно трохи золотих, посвідчення на ім’я Януша Томашевіча, радника, ну і повно магістратських паперів. Я так собі їх проглянув і бачу, що то папери неабиякі, бо там були навіть військові плани й карта з позначеними таємними схронами зброї на випадок війни. Ого, думаю, нам велика риба попалася! А шо там, шо там, питає, Левко. Та таке, кажу, різна магістратська писанина. СКАЧАТЬ