Цензор снів. Юрій Винничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пробитися трава. – Вчені! Не далі, як учора, ми їх розганяли.

      – То там, на Мощеній?

      – Ая. За якусь сик… сик…

      – Сиксуальну революцію, – підказав Кулюс.

      – О, і ти там був? – суворо глипнув капрал.

      – Тіко як спостерігач.

      – Сиксуальну! Треба ж! – хитав головою старший пан. – У мене онучка – ще йно тіко підросло, а вже за хлопцями заглядає.

      – Еге, як той казав, ні цицьки, ні пицьки, а дупою круте.

      Старший пан ображено зиркнув на капрала і нахилився над паперами.

      – Ну, гаразд, – сказав капрал, – нам пора. За мною.

      Далі ми зійшли вниз і опинилися в приймальні, яка нагадувала лікарняну, бо там була вага, зростомір і ванна за перегородкою. За столом сидів тюремник і щось писав у великій книзі.

      – Зміряй і зваж, – сказав капрал.

      Кулюс важив 110 кіля, а душій 65.

      – Такий хробак, а задушив двадцять чотири кобіти! – дивувався тюремник.

      – Перепрошую, але іно двадцять три.

      Капрал розсміявся:

      – Для шибениці то не має жодного значення. Тепер ти, – кивнув мені.

      – Вага вісімдесят два, – сказав тюремник. – Зріст метр вісімдесят п’ять.

      – Добра тичка гівно мішати! – засміявся капрал. – А тепер ходімо за мною.

      Ми рушили довгим коридором, кроки відлунювали і зникали у відгалуженнях. Біля камери з металевими дверима капрал зупинився.

      – То для страченців, – пояснив Кулюс.

      – Мовчати! – гаркнув капрал і крутнув ключем у замку.

      В камері сидів огрядний парубійко.

      – Здоров був, Лабасю! – привітався капрал.

      – Дай Боже й вам, пане капрал, – відповів той, радісно усміхаючись.

      – Як ся маєш?

      – Дякую, добре. Якщо ви маєте на увазі мій стан нервовий, я в цілковитому порядку.

      – Ти причастився?

      – Ні, пане капрале.

      – Чому? Хіба ти забув, що за чотири дні підеш туди? – і він вказав на зелені двері в кінці коридору.

      – Е-е, ні. Через три дні, пане капрале, ви помилились.

      – Невже таки через три?

      – Авжеж. Бо через чотири дні туди піде Мальвіна. Я добре пам’ятаю.

      – Гм… І справді. Я й забув про Мальвіну. То вона переживе тебе на цілий день? Ха-ха-ха!

      – Ха-ха-ха! – підхопив Лабась.

      – І тобі не страшно? Підеш сам? Не доведеться тебе волочити через увесь коридор?

      – А таки сам. Коли мені ноги будуть підгинатися, знайте, що це не мене пойняв страх. Чуєте? Не мене. А моє жалюгідне тіло! Так, це моє тіло підводить, і воно навіть зараз починає тремтіти при одній лише згадці про зашморг. Ха-ха-ха!

      Тепер він сміявся сам, капрал, насупивши брови, покусував нервово губи, йому, видно, перестав подобатися цей сміх. Я зиркнув на душія, він стояв блідий, його довгі СКАЧАТЬ