Цензор снів. Юрій Винничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і ледь не по буквах прошепотів, що за отим-о «тейблом» біля «віндовса» сидить містер, який уклінно запрошує мене до свого «тейбла». Я не роздумував ані секунди, бо то був якраз той «тейбл», за яким сиділа й чарівна незнайомка зі Львова, очевидно, зі своїми батьками. Коли я наблизився до їхнього столу, старший огрядний пан підвівся і, усміхаючись, простягнув свою руку:

      – Барон Річард Ґредель[6], а то моя донька Ірма і дружина Валерія[7]. Завше приємно зустріти краянина на такій відстані від дому. Прошу сідайте до нас, мушу зреванжуватися за свою кохану недорайду, – при цьому він наповнив мого келиха.

      Я назвав себе, ми випили. Ірма, щоправда, під пильним оком своєї матусі надпила лише маленький ковточок, а старий відразу став розпитувати, як я сюди потрапив. Я розповів, це їх усіх дуже зацікавило, і наступні півгодини я відповідав на їхні питання стосовно лету, а пан Ґредель замовив ще дві пляшки шампана і солодке. Сімейство Ґредлів належало до сметанки Львова ще австрійського заквасу, чим пан Ґредель не забув похвалитися, і вдома, мабуть, рідко спілкувалися з такими простаками, як я, але тут, на чужині, їх цікавило багато чого, а найбільше всі деталі мого перелету. Пан Ґредель приїхав до Канади, щоб закупити нові деревообробні устаткування для своїх тартаків, а за кілька днів збирався назад у Європу. Коли публіка з ресторації почала поволі виходити, Ґредлі теж почали прощатися, але Ірма виявила бажання прогулятися і запитала в батьків, чи могла б вона пройтися, якщо я не буду нічого мати проти того, щоб її супроводити. Батьки перезирнулися, з вигляду вони були добре втомлені і, мабуть, на суперечки не мали енергії, тому лише зауважили, що Ірма мусить повернутися в номер до десятої вечора.

      – Ну, нарешті, – тішилася вона надворі, – я думала, що вмру з нудьги за всі ці дні.

      – Невже вони вас нікуди не відпускали?

      – Вечорами ні. Удень я швендяла по музеях, кінотеатрах, парках. До мене постійно чіплялися тупоголові типи, до того ж тупоголовими вони були вже на око. Ще не підійшов, а бачу, що він дурний, як аґрафка[8]. Але я всім казала, що нічого не розумію, і йшла далі.

      Вона помовчала трохи, роззираючись, мовби вибираючи місцину, куди можна було піти, а тоді запитала:

      – Так, а куди ви мене поведете?

      Я розсміявся.

      – Я гадав, що то ви мене кудись ведете, бо я тут уперше. І це була ваша ініціатива.

      – Тільки не кажіть, що ви з нею не згідні.

      – Ні. Я з охотою прогуляюсь, і мені однаково, куди йти.

      – Тоді знаєте що… поверніться до ресторації, візьміть пляшку шампана і підемо над річку. А там будемо сидіти на лавці, милуватися вогнями на річці, слухати її плюскіт і пити вино.

      – Ага, ви збираєтеся надолужити те, що не вдалося випити за вечерею?

      – Ви здогадливі. Ну, то як? Підете?

      Коли я повернувся, її не було. Я безпорадно роззирався, коли раптом почув за спиною сміх – вона підбігала з боку готелю.

      – А СКАЧАТЬ