Голгофа козацьких нащадків. Терновий вінок. Ганна Ткаченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ допомогу кликала, захищаючись від більшовиків. По всій території тяглися різні фронти, гриміли гармати, гули броньовики, гуркотіли тачанки залізними колесами, горіли поля дозрілої пшениці, скирти соломи. Чорні клубиська диму сягали самого неба. Окопи були скрізь: на полях і вздовж залізниці, місцями з одного боку – петлюрівські, з іншого – Червоної армії. У великих містах стояв крик та гамір. Скрізь агітують більшовики, обіцяють землю селянам, заводи – робітникам, а всім – мир та комунізм. Розмахують газетами від Директорії і теж обіцяють хороше життя та соціалістичні перебудови. Треті лають усіх – Скоропадського, німців, Денікіна, поляків, своїх отаманів, які із загонами заполонили всі ліси. Одних партизанами називають, інших – бандитами. Прості люди тікають із великих міст від гармат та голоду, а селяни не хочуть приймати непрошених гостей, бо комори та засіки порожні. Влада часто змінюється, і кожна з них у селян хліб відбирає: та – для Червоної армії, інша – для білої, ще якась – для Німеччини.

      Сава їздив багато, знав політику, радів за рідну Україну, але боязно і тривожно було на душі, бо переживав як за рідну матір: чи вдасться утримати ту довгождану незалежність? Вірив, що розумні люди правильно вирішать земельні питання, не скривдять хазяїна на селі, бо який же він експлуататор, коли в нього порепані від роботи руки. Чув про Грушевського і, як тільки була нагода, купував газети, читав Універсали, привозив їх у своє село. А коли прочитав у останньому, що знову, тільки тепер уже свої, збираються землю в господарів відібрати, поміж усіх людей розділити та знову до Росії приєднатися, мало не заплакав. Скільки ж було можливостей стати самостійними! Уже давно б стали на ноги, розбагатіли і примусили б усю Європу з нами рахуватися. Він згоден заради цього багато чим поступитися. А вони знов – у кабалу самі просяться.

      Майже всі станції на залізниці були забиті ешелонами: на одних – білі, на інших – червоні. Ледь упорався цього разу з товаром, просто-таки пощастило. Виїжджав, ще коли гетьманував Скоропадський, а тепер знову більшовики владу взяли. По дорозі його товар не раз хотіли забрати то одні, то інші. Шкодував, що на Литву з хлібом не махнув, але й там не ліпше. Назад добиратися нелегко, але, слава богу, вже й Чернігів. Радіти рано, бо до рідної Березівки ще далеченько, а війська різні і тут полями скачуть. Найближчою дорогою, через Конотоп, Бахмач, до свого села під’їхати не міг – там бої йдуть. Хотілося якнайшвидше привезти людям гроші, бо знав, як те зерно вони всю осінь і зиму в ямах ховали від німецьких каральних загонів.

      Тепер скрізь ворог, а він з грошима, можна сказати, серед поля. Людські гроші і його власні лежали за пазухою, в потайних кишенях, але й там ненадійне місце. Надіявся на одного Бога, бо навкруги таке діється… Переночувавши дві ночі у знайомого на околиці Чернігова, поблукавши берегами Десни, не наважившись одразу вирушити в дорогу, найняв простого воза, якого тягла одна старувата кобила, і проїхав ним півдороги. Далі йшов своїм СКАЧАТЬ