Мелодія кави в тональності сподівання. Наталія Гурницька

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ його діти та внуки.

      Анна механічно торкнулася рукою маленького медальйона з портретом Адама на шиї. Після смерті чоловіка носила цей медальйон, не знімаючи ані вдень, ані вночі. Ніби боялася, що, розлучившись із ним, втратить єдине опертя. Зараз теж стиснула пальцями овал металу так міцно, ніби намагалася знайти в ньому підтримку для себе, для дитини і для свого рішення. Навесні можна розпочати попередні роботи з будівництва каплиці, за рік-два завершити зовнішні роботи, тоді внутрішні, а ще за рік навіть повністю облаштувати. Взимку закінчиться найсуворіший період трауру,[4] і можна буде з’являтися у товаристві, здійснювати необхідні візити і зустрічатися з людьми, які займатимуться проектуванням і будівництвом каплиці. Зрештою, до того часу трохи підросте дитинка, яка наразі ще й не народилася, і стане значно простіше залагодити проблеми, пов’язані з господарюванням і веденням справ у маєтку.

      Відчуваючи, що заспокоюється, Анна знов заглибилася в молитву. Тепер у ній не було розпачу і самотності, які примусили її думати про смерть. Навпаки, нарешті почувалася умиротвореною і майже спокійною. Здається, людина й сама не знає, якою сильною може бути та як багато здатна витримати і пережити. Іноді навіть понад межу можливого.

      Розділ 2

      Помолившись, Анна підвелася. Погляд її мимоволі впав на скромну жалобну сукню з бумазеї[5] та крепу,[6] яку вона, роздягаючись, кинула на крісло. Носила такі ж жалобні сукні, коли була вагітна Елею, але тоді лише вдавала вдову, насправді ж була утриманкою Адама і почувалася більш-менш захищеною та щасливою. Зараз теж носить жалобу і дитя під серцем, проте вже не вдає вдову, а є нею насправді. Та й захищеності нема. Як і щастя.

      Анна відвела погляд від сукні. Химерні виверти зробило життя за ці роки. Таки не можна випробувати долю і кидати їй зухвалі виклики. Розплата іноді така ж вигадлива та цинічна, як і ці виклики. Доля – пані з дуже своєрідним характером і з не менш самобутнім та специфічним почуттям гумору. Зазвичай сміється останньою саме вона. Іноді доля влаштовує такі гойдалки, що не лише на злеті подих переймає від швидкості, висоти польоту і щастя, але й на землю летиш із не меншою швидкістю, аніж здіймався вгору, а потім ще довго не можеш отямитися після падіння, зрозуміти, як вижив, і врешті підвестися на зранені ноги.

      Анна озирнулася довкола. Ні-ні, це не докір. Звісно, її становище зараз краще, аніж у часи, коли була коханкою одруженого чоловіка. Ніхто тепер не дорікне, що вона негідна товариства добропорядних жінок чи що соромить власну родину. Стала законною дружиною Адама, тоді його вдовою і опікункою всіх його дітей. Колись мешкала у скромних кімнатках на Краківській, а тепер у великому білому панському будинку з ґанком та кам’яними колонами, на які опирається ґонтовий дах. У будинку анфілада кімнат: великий і малий салон, кабінет Адама, її будуар, бібліотека, подружня спальня, кімнати дітей, приміщення для прислуги, покої для гостей, велика кухня, СКАЧАТЬ