Відьмак. Меч призначення. Анджей Сапковський
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Відьмак. Меч призначення - Анджей Сапковський страница 17

СКАЧАТЬ мить мовчав, вдивляючись у землю.

      – Навіщо? – повторив Ґеральт.

      – Їдь, – сказав Борх. – Може, так буде краще.

      – Що має бути краще?

      – Їдь.

      Міст, що поєднував два краї прірви, виглядав солідно, збудований із товстих соснових колод, зіпертий на чотирикутну колону, об яку із шумом, довгими вусами піни розбивалася течія.

      – Гей, Пильщику! – крикнув Богольт, керуючи возом. – Чого ти зупинився?

      – А я знаю, що воно за міст?

      – Чому ми сюди їдемо? – запитав Ґилленстерн, під’їжджаючи ближче. – Не подобається мені пертися з возами на ту кладку. Гей, шевче! Чому туди ведеш, а не шляхом? Адже шлях далі йде, на захід?

      Героїчний отруйник із Холопілля наблизився, знімаючи баранячу шапку. Виглядав кумедно, обряджений у натягнений на сірячину старомодний напівпанцир, виклепаний, напевне, ще за панування короля Самбука.

      – Тудою дорога коротша, милостивий пане, – сказав не до канцлера, а просто до Нєдаміра, обличчя якого й далі виражало майже болісну нудьгу.

      – Як це? – запитав нахмурений Ґилленстерн.

      Нєдамір навіть не глянув на шевця.

      – Ото, – сказав Козоїд, вказуючи на три щербаті вершини, що здіймалися над місциною, – то Х’ява, Пустуля і Скакунів Зуб. Шлях веде до руїн старої фортеції, йде навколо Х’яви з півночі, за вигинами річки. А через міст шлях можна скоротити. Ущелиною пройдемо на полонину між горами. А як тамочки драконячих слідів не знайдемо, підемо на схід далі, у яри заглянемо. А ще далі на схід є рівнесенькі долини, пряма дорога звідти на Кайнгорн, до ваших, пане, земель.

      – А де ж це, Козоїде, ти такого знання про ці гори набрався? – запитав Богольт. – При колодках?

      – Ні, пане. Овець я тут змолоду пас.

      – А міст той витримає? – Богольт устав на козли, заглянув униз, на спінену ріку. – Прірва десь сажнів із сорок.

      – Витримає, пане.

      – Звідки взагалі такий-от міст у цій дичині?

      – Той міст, – сказав Козоїд, – тролі у давні часи побудували,[13] хто туди їздив, мав платити їм чималий гріш. Але ж мало хто туди їздив, тож тролі із торбами й пішли. А міст залишився.

      – Повторюю, – гнівно сказав Ґилленстерн, – вози у мене із реманентом і фуражем, на бездоріжжях можемо загрузнути. Чи не краще шляхом їхати?

      – Можна й шляхом, – ворухнув плечима швець. – Але воно дорога довша. А король мовили, що йму до дракона швидко тре, що виглядає він його, наче шуліка тичку.

      – Теличку, – поправив його канцлер.

      – Хай і теличку, – погодився Козоїд. – А мостом все ’дно буде ближче.

      – Ну то вперед, Козоїде, – вирішив Богольт. – Сунь попереду, ти й твоє військо. У нас такий звичай, уперед найхоробріших слати.

      – Не більше, аніж один віз за раз, – застеріг Ґилленстерн.

      – Добре. – Богольт шмагнув коней, віз застукотів по колодах мосту. – За нами, Пильщику! Дивися, чи колеса рівно йдуть!

      Ґеральт СКАЧАТЬ



<p>13</p>

За народними уявленнями, троль найчастіше ховається під мостом і вимагає плату за проїзд; інколи йдеться про те, що саме тролі ті мости й будують.