Зазирни у мої сни. Макс Кідрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ наче чиясь холодна рука вчепилася в мої нутрощі. Там справді проступала моя адреса:

      GRUSHEVSKOGO STR., 40/235, 33023 RIVNE, UKRAINE.

      Я глибоко вдихнув, але не зміг погамувати тремтіння рук. Шатенка протинала мене поглядом із протилежного боку стола й мовчала, начебто очікувала на щось, так, ніби я повинен був – ні сіло ні впало – ляснути себе по лобі й вигукнути: «А точно, згадав, хто такий Вігліоне». Я теж не озивався.

      Ліза Джин дістала з кишені iPhone 6-ї серії, поклацала по ньому й повернула до мене:

      – А це ваша електронна скринька.

      Після ночі в кімнаті з кільканадцятьма миготливими моніторами, які ні на мить не вимикали, очі відмовлялися фокусуватися, тож я мусив примружитися, щоб розгледіти e-mail на екрані смартфона.

      – Так, – я вдруге кивнув.

      Що за фігня?!

      Увесь екран iPhon’а займало вікно невідомого поштового клієнта – розділ Inbox, «Вхідні» – з переліком отриманих листів. Останній, тобто найвищий у списку лист, мав заголовок TAYARANI DELIVERY – саме так, великими літерами, – а праворуч від теми, у стовпчику From, стояла адреса відправника – [email protected]. Моя електронна скринька. Я зиркнув поверх простягнутого iPhon’а на американку. Її очі невідчепно стежили за моїм обличчям. Я спохмурнів. Оскільки Торнтон показувала лист зі свого мобільного телефона, то це означає, що той надійшов на її скриньку або на скриньку, до якої вона має доступ. Але я ніколи нічого не писав Лізі Джин Торнтон! І тим більше не міг нічого написати про якогось Таярані та його доставку, бо вперше почув про нього хвилину тому!

      – Це якась нісенітниця, – перелякано блимаючи, сказав я. – Я цього не писав. Не надсилав цього листа.

      – Кому, крім вас, відкрито доступ до вашого поштового клієнта?

      – Та нікому… здається. Що в тому листі?

      Американка вдала, що не почула запитання, й дістала з теки ще кілька аркушів.

      – Де ви були в середу, 27 травня, о… – вона зазирнула в записи, потім повернула голову до напарника: – Яка різниця в часі між Вашингтоном і Києвом?

      Ґарет Джонсон дивився у вікно повз моє вухо:

      – Сім годин.

      – Уперед? Назад?

      – Уперед.

      – Е… отже, де ви були в середу, 27 травня, о десятій вечора. Чи, якщо точніше, о 22:05?

      Я наморщив лоба, пригадуючи.

      – Середа… це… стривайте, – я затараторив: – Це минула середа? На роботі. У ніч із середи на четвер я був у офісі Zoom Support. Того дня моя зміна почалась о 21:00. Зрозуміло, я не пам’ятаю, з ким спілкувався о 22:05, але я сидів на робочому місці. Усі розмови записують, і ви легко…

      Торнтон знову мене перебила:

      – Мене не цікавить, з ким ви говорили в цей час у кол-центрі. Мене цікавить, чи перебували ви в цей час у себе вдома.

      – Ні. Точно ні. І це легко перевірити.

      – Добре. Тоді хто був?

      Цього разу напружуватись не довелося: якщо ніч із середи на четвер я провів у кол-центрі, то вдома сиділа Єва з Теодором.

      – Моя СКАЧАТЬ