Дівчина у павутинні. Давід Лаґеркранц

Чтение книги онлайн.

      І от Мікаел Блумквіст, сидячи на дивані у вітальні з чашкою капучино, споглядав бурю. Він відчував у тілі виснаження й млявість, аж раптом різко схопився на ноги, – так, ніби враз вирішив опанувати себе й почати щось робити, – узув черевики, одягнув зимове пальто й вийшов з дому. На вулиці було достобіса неприємно.

      Сильний крижаний поривчастий вітер з дощем діймав його до кісток, і він поспішив у бік Горнсґатану, що на вигляд був незвично сірим. Весь Седермалм, здавалося, позбувся своїх барв. Жоден бодай малюсенький яскравий осінній листочок не кружляв у повітрі. Схиливши голову й схрестивши руки на грудях, Блумквіст пройшов повз храм Марії Магдалини до Слуссену, а тоді звернув праворуч на Ґетґатсбаккен і, як завжди, прошмигнувши між бутиком «Монкі» й пабом «Індиго», піднявся на четвертий поверх, де просто над офісом «Ґрінпісу» містилася редакція журналу. Дійшовши до дверей, він почув якийсь гамір.

      Усередині було незвично людно. Крім колективу редакції, тут були головні позаштатні працівники й троє людей із «Сернеру» – двоє консультантів і Левін, який з такої нагоди одягнувся менш формально. Він уже не був схожий на керівника й поводився простіше, підчепивши кілька нових висловів, зокрема запанібратське «’доров».

      – ’Доров, Мікке, як воно?

      – Це залежить від тебе, – сказав Блумквіст, не бажаючи здаватися непривітним.

      Але Мікаел помітив, що це було сприйняте як оголошення війни, тож, сухо кивнувши, він пройшов далі й сів на один зі стільців, розставлених у редакції так, як у невеликих лекторіях.