Коли прокидається сила. Роман Росіцький

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ лишай свою книжку i ходiмо до мене, – запропонувала Беренiка.

      – Стривай, – мовив дядько Гонафо, загортаючи свого меча у старий плащ. – Не треба дражнити добропорядних громадян виглядом iржавого залiза, а то клiєнтуру втрачу.

      На вулицi Беренiка принишкла i намагалася йти дуже швидко, уникаючи прямих поглядiв допитливих тiтоньок, але дядько Гонафо стримував її:

      – Ти винна їм якiсь грошi, що так очi опускаєш?

      – Нi.

      – То, може, вже годi ховатися? Спробуй-но свою силу. Онде панi Горбело у вiкнi красується, штори мiняє. Пересиль себе – поглянь у її плюгавi очицi, – пiдохочував Гонафо Беренiку. I та зважилася – глянула на панi Горбело, тамуючи хвилювання.

      В ту ж мить у домi почувся гуркiт, i огрядна фiгура господинi зникла з площини вiкна. Заодно зникли i штори.

      – Оце «пострiл»! Так твоя сила проявляється, – розвеселився дядько Гонафо. – Бачиш, як усе просто?

      – А ти жорстокий, – усмiхнулася Беренiка i зiтхнула, уявивши, яким болісним мало бути падіння для огрядної жінки.

      – I нема чого її жалiти. Сама винна.

      – Треба буде ще на панi Штумбах свiй погляд випробувати.

      – Справишся легко. Вона хоч i на вигляд поважна, але внутрiшньої сили позбавлена. Триста фунтiв лютi, двадцять-тридцять фунтiв жовчi – ото й усi її активи.

      Найближча Беренiчина сусiдка панi Штумбах уже висiла на воротах i їла поглядом перехожих. Зазвичай Беренiка була для неї десертом. В передчуттi задоволення Триста Фунтiв Лютi аж рота роззявила, але десерт виявився гiрким – Беренiка змiряла її таким виразним поглядом, що у панi Штумбах розболiлася голова.

      – Я й не думала, що це так легко.

      – Смiшна. А пригадай-но, скiльки часу ти витратила, шукаючи вiдповiдi на одне-єдине питання. Таке страшенно важливе для тебе питання…

      – Чому вони мене так не люблять?

      – Атож. Тому сьогоднiшня перемога готувалася роками.

      Увійшовши до Беренічиного дому, дядько Гонафо став порядкувати у найбiльшiй кiмнатi – треба було розчистити мiсце для вправ. Сама ж господиня полiзла на горище за мечем.

      – Взагалі-то ти правильно зробила, що нікому нічого не казала. У Дарбурзі лихі люди, – гукнув астролог у темний прямокутник горища.

      – Вибач, тебе я не мала на увазі, – відповіла Береніка.– І все ж не сказала. Ай-я-яй. – Ну, вибач. – Це я ще подумаю.

      Нарешті Береніка спустилася вниз, прихопивши з собою ще якусь книгу.

      – Тримай, – мовила, подаючи Гонафо меч.

      Той довго розглядав чарiвну зброю i нарештi сказав:

      – Тридцятидюймовий. Для твого росту короткуватий. Очевидно, Гермiна була трохи нижчою за тебе.

      – Це погано, що вiн закороткий?

      – Якби вiн був звичайним, то так. Але ж вiн чарiвний, – усмiхнувся дядько Гонафо. – Ну що, почнемо?

      – Прошу, пане професоре, я готова…

      Дядько Гонафо продемонстрував кiлька найпростiших прийомiв захисту. Беренiка намагалася старанно повторювати усе СКАЧАТЬ