Поміж сірих сутінків. Рута Шепетіс
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Поміж сірих сутінків - Рута Шепетіс страница 2
Название: Поміж сірих сутінків
Автор: Рута Шепетіс
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Зарубежная образовательная литература
isbn: 978-617-12-1889-5, 978-617-12-1517-7, 978-0-399-25412-3, 9786171218888
isbn:
По всьому будинку були чути гупання й тупіт.
– Ліно! – мама забігла до кімнати з оберемком речей. – Не барись! – вона різко відчинила мою шафу і шухляди комода, гарячково витягаючи речі, кидаючи їх у мою валізу.
– Мамо, я не можу знайти альбом. Де він? – у паніці питала я.
– Не знаю. Купимо новий. Складай одяг. Швидко!
У кімнату вбіг Йонас. Він був у шкільній формі з краваткою, з портфелем. Біляве волосся акуратно зачесав на один бік.
– Мамо, я готовий, – тремтливим голосом сказав він.
– Н-ні! – мама затнулася, побачивши, що Йонас зібрався, як на урок. Вона віддихалась і сказала тихіше: – Ні, серденько, потрібна валіза. Ходи зі мною, – вона потягла брата за руку до його кімнати. – Ліно, вдягни шкарпетки, взуйся. Швидко! – Вона кинула мені літній дощовик. Я вдягла його.
Я взула сандалі, схопила дві книжки, стрічки, гребінець. Але де ж альбом? Я взяла блокнот, пенал, пачку рублів зі столу і сунула між тих речей, які ми накидали у валізу. Міцно застібнула замки й вискочила з кімнати, протяг смикнув фіранки, які колихалися над хлібиною, що так і лишалася лежати на столі.
Я побачила своє відображення у скляних дверях булочної і на мить зупинилася. У мене на підборідді лишалася цятка зеленої фарби. Витерла її і штовхнула двері. Над головою дзенькнув дзвоник. У крамниці було тепло і пахло дріжджами.
– Ліно, рада тебе бачити, – жіночка поспішила до прилавка. – Чим можу допомогти?
Чи я знаю її?
– Вибачте, я не…
– Мій чоловік – професор в університеті. Він працює з твоїм татом, – сказала вона. – Я тебе з батьками в місті бачила.
Я кивнула.
– Мама просила взяти у вас хлібину, – сказала я.
– Звичайно, – відказала жіночка і полізла під прилавок.
Вона загорнула пухку хлібину в брунатний папір і вручила мені. Коли я простягнула їй гроші, жіночка тільки похитала головою.
– Прошу тебе! – прошепотіла вона. – Це ми перед вами в неоплатному боргу.
– Не розумію… – я знову простягнула їй монетки.
Вона не звернула на них уваги.
Дзенькнув дзвоник. Хтось увійшов до крамниці.
– Переказуй батькам від мене найщиріші вітання! – сказала жіночка, збираючись обслуговувати наступного покупця.
Увечері я розповіла татові про хліб.
– Це з її боку дуже гарно, але необхідності в тому немає, – відказав він.
– А що ж ви з мамою їй зробили? – спитала я.
– Та нічого особливого, Ліно. Ти вже всі уроки приготувала?
– Але ж чимось ви заслужили на цей хліб! – не відставала я.
– Та ні на що ми не заслужили. Просто годиться поводитися правильно, Ліно, і не треба за це чекати подяки чи нагороди. Ну а тепер – повертайся до уроків!
3
СКАЧАТЬ