Бог завжди подорожує інкогніто. Лоран Гунель

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ так. З того, що ти розказував, він бозна-що про себе уявляє.

      – То ще м’яко сказано…

      – Уяви, що сьогодні Тома був на твоєму місці. Що він полишив роботу о четвертій чи п’ятій годині – і зустрів у коридорі свого шефа.

      – Він не безпосередній наш шеф. Ларше – директор підрозділу.

      – Чудово. Уяви собі сцену. Тома виходить надзвичайно рано і зустрічає в коридорі директора підрозділу.

      – Гаразд.

      – Ти – така собі маленька мишка і спостерігаєш за ними.

      – Добре.

      – Що вони кажуть?

      – Ну… не знаю… Я уявляю, як Ларше посміхається йому… дружньо, навіть люб’язно.

      – Он як… Ти вважаєш, що саме так зреагував би директор підрозділу, якби зустрів Тома, який ішов з роботи?

      – Ну… авжеж, гадаю, так. Я собі це чітко уявляю. Це, до речі, дуже несправедливо. Але ж у нас на роботі є свої фаворити – правила чинні не для всіх…

      – Гаразд, як звати іншого колегу – того, який з усіх глузує?

      – Мікаель?

      – Так. Уяви тепер ту саму сцену – цього разу між Ларше і Мікаелем. Мікаель іде з роботи о п’ятій. Що станеться?

      – Побачимо… Уявляю… Я гадаю, що Ларше зробить йому те саме зауваження.

      – Хіба?

      – Він йому так само скаже: «По обіді йдеш у власних справах?» – може, навіть зі ще більшим сарказмом. Він і справді з нього глузуватиме!

      – А як відреагує Мікаель?

      – Ой… складно уявити. Я чогось думаю, що з Мікаеля станеться відповісти добрим жартом, щось на кшталт: «О, та ви все знаєте!» – чи щось таке.

      – Он як! А як же відреагує Ларше?

      – Обоє посміються та розійдуться кожен по своє.

      – Як цікаво, – сказав він, допивши напій. – І що ти думаєш?

      – Не знаю, – задумливо відповів я. – Якби так справді трапилось, я вважав би це ознакою нерівності.

      – Ні, Алане. Не так.

      Він махнув офіціанту, який був поруч.

      – Повторіть бурбон.

      Я ковтнув води. Дюбрей нахилився до мене, пильно вдивляючись мені у вічі – аж я почувався голим.

      – Не так, Алане, – повторив він. – Усе набагато… гірше. Тома постійно себе виставляє напоказ. Його поведінка вселяє в Ларше… певну повагу. Мікаель з усіх глузує, і Ларше знає, що він вважає себе розумнішим за інших. Тому Ларше глузує з Мікаеля, щоб показати, що він іще розумніший за нього. А ти…

      Він замовчав…

      – А я не граю в ці ігри, на відміну від інших, я є сам собою, от він і зловживає цим.

      – Ні, усе насправді ще більш запущене. Найточніша твоя характеристика, Алане, – це саме те, що ти… не вільний. Ти не вільний – от тебе й закривають іще щільніше в тюрмі, у якій ти опинився…

      Запала тиша. Я намагався оговтатися від раптового удару. Потім кров у мені скипіла, я захóдився від люті. Що це він наговорює на мене, га?

      – Усе СКАЧАТЬ