Бог завжди подорожує інкогніто. Лоран Гунель

Чтение книги онлайн.

      Вона швидко зачинила шафку вітрини.

      – Ходіть за мною.

      Мене не полишало неприємне відчуття, що вона недбало мене обслуговувала, – геть на мінімумі, який від неї вимагався. Вона ж, безперечно, знала, що лише гаяла свій час. Я йшов за нею, крадькома оглядаючи все навкруги. Мій погляд перетнувся з одним із молодиків у темному костюмі, який до цього відчиняв мені двері. Авжеж, той охоронець у цивільному. Звісно, й дивиться він на мене мало не з підозрою.

      Ми увійшли в іншу, більш простору кімнату. Там уже було кілька клієнтів. Вони вирізнялись від тих перехожих, що ходять вулицями. Вони наче з’явилися тут із нізвідки. Продавчині снували кімнатою, немов безшумні привиди, зберігаючи святість місця.

      Я інстинктивно помітив маленькі камери, установлені в ключових точках. Мені здавалося, вони всі прикуті до мене і повільно повертаються, аби стежити лише за мною. Я похапцем витер лоба рукою і силився дихати глибоко, аби заспокоїтись. Треба було утамувати свій страх, водночас із кожним кроком наближаючись до колекції речей, якими користуються мільярдери, якими я начебто цікавився і які нібито був здатний придбати.

      Ми зупинилися перед однією з елегантних шафок.

      Перелік моделей із золота був ширший. Продавчиня показувала годинники через горизонтальну вітрину.

      – Мені подобається ось цей, – показав я на масивний годинник із жовтого золота.

      – Модель Ballon bleu, корпус із жовтого золота, вісімнадцять каратів, золота коронка, оздоблена блакитним сапфіром кабошон.[4] Двадцять три тисячі п’ятсот євро.

      Здавалося, вона анонсує ціну з наміром повідомити, що моя кишеня таку модель точно не потягне. Вона ж бавилась зі мною, спокійнісінько принижувала.

      Мене це зачепило… викликало в мені потребу зреагувати, вийти із заціпеніння.

      Вона ж була впевнена, що, чіпляючи мене подібним чином, мало не послугу мені робила.

      – Я хочу його поміряти, – сказав я так сухо, що аж сам собі здивувався.

      Нічого не відповівши, продавчиня послухалась, а я, побачивши, як вона виконує моє бажання, раптом відкрив у собі геть нову емоцію, досі невідоме мені задоволення. Може, це і є смак влади?

      Я надягнув годинника, мовчки подивився на нього п’ять секунд та оголосив свій вердикт:

      – Надто масивний.

      Я зняв його й простягнув їй, одразу повертаючись до інших моделей.

      – Оцей хочу! – показав я, не давши їй часу покласти на місце попередній.

      Вона пришвидшила рухи тонких пальців; червоний лак на нігтях відбивав блиск світла, і від того природне сяйво годинників видавалося ще яскравішим.

      Я несподівано відчув у собі загадкову силу, яка невідь звідки й узялась. І раптом відчув потребу впануватися.

      – І той я також поміряю! – сказав я, показуючи на наступний, аби примусити її тримати заданий мною ритм.

      Я не впізнавав самого себе. Моя сором’язливість десь поділася, СКАЧАТЬ