Колиска для кішки. Курт Воннеґут

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чоловік мені сказав, – почав він, – нібито наші ліфти походять від архітектури племені майя. Раніше я цього не знав. Отож кажу йому: «Тоді як же мене називати – майянез?» Так, так! А поки він розмірковував над цим, я влучив у нього іншим запитанням – він аж здригнувся, і думання в нього пішло вдвічі скоріше!!! Так, так!

      – Може, поїдемо вже вниз, містере Невігласе? – попросила міс Фауст.

      – Ось що я йому сказав, – вів далі Невіглас: – Тут у нас що? Лабораторія до-слідна. До-слідити – значить іти від одного сліду до другого, правда ж? Виходить, що вони колись щось знайшли, слід загубили, а тепер мусять знов іти до нього? Нащо ж тоді було будувати таке одоробло з майянезними ліфтами й усіляким барахлом і пускати сюди стільки схибленого народу? Що вони намагаються знов знайти? Що вони загубили? Так, так!

      – Дуже цікаво, – зітхнула міс Фауст. – Тепер ми вже можемо їхати вниз?

      – Звідси тільки вниз їхати й можна, – відрізав Невіглас. – Тут верх. Якщо попросите відвезти вас вище, я нічого не зможу вдіяти. Так, так!

      – Тоді їдьмо донизу, – сказала міс Фауст.

      – Зараз-зараз! Цей джентльмен приходив ушанувати доктора Гоніккера?

      – Так, – сказав я. – Ви його знали?

      – Дуже близько, – відповів Невіглас. – Знаєте, що я сказав, коли він помер?

      – Ні.

      – Я сказав: «Доктор Гоніккер анітрохи не помер».

      – Невже?

      – Він просто перейшов в інший вимір. Так, так! – Невіглас натиснув на кнопку, і ми поїхали вниз.

      – Дітей Гоніккера ви також знали? – спитав я.

      – Малючня, повна маячні, – сказав він. – Так, так!

      29

      Зниклі, але не забуті

      Мені залишилось іще дещо зробити в Іліумі. Я хотів сфотографувати могилу старого вченого. Тому я повернувся до своєї кімнати в готелі (Сандра вже пішла), узяв фотокамеру та найняв таксі.

      З неба все ще сипалося щось сіре та кисле. Я подумав, що могильна плита старого, засипана таким снігом, буде добре виглядати на знімку, може навіть згодитися на обкладинку книги – мого «Дня, коли скінчився світ».

      Сторож біля воріт кладовища пояснив мені, як знайти місце поховання Гоніккера. «Здалеку помітите, – сказав він. – Там такий пам’ятник – найбільший з усіх!»

      Він не збрехав. Пам’ятник у вигляді алебастрового фалоса, двадцять футів заввишки і три фути завтовшки, був помітний здалеку. Його обліпила наморозь.

      – Боже мій! – вигукнув я, коли зі своєю камерою виліз із таксі. – Нічого сказати, підходящий монумент для батька атомної бомби!

      Мене розбирав сміх. Я попросив водія стати поряд з пам’ятником, щоб підкреслити масштаб. Потім попросив стерти наморозь, щоб відкрити ім’я покійного. Водій це зробив.

      І тоді я побачив, Бог свідок, напис шестидюймовими літерами:

      МАМА

      30

      Просто спляча

      – Mама? – не повірив очам водій.

      Я відтер іще трошки СКАЧАТЬ