Син начальника сиріт. Адам Джонсон

Чтение книги онлайн.

      Весь день він возився з радіо. На підвіконні було хороше світло. Зі сплющеного кінця дроту зробив мініатюрну викрутку, а припій плавив над свічкою. Також звідти йому було видно гавань і капітана, який ходив по палубі.

      Ближче до сутінків прийшла вона. У чудовому настрої, аж сяяла.

      – Бачу, дещо в тобі ще працює, – зауважила вона.

      – А я не міг лежати без риби над головою. Вона в мене була як каруселька над ліжечком.

      – О, оце б я справила враження, – усміхнулася вона, – у Пхеньяні з повною валізою риби!

      Потім вона відкинула волосся назад і показала нові тоненькі золоті сережки.

      – Ну що, гарні я вторгувала? Мені буде треба робити таку зачіску, щоб їх було видно.

      Підійшла до радіо.

      – Воно працює?

      – Ага, – сказав він. – Антену я зробив. Тільки її треба поставити на даху до того, як світло вимкнуть.

      Вона схопила «найки».

      – Гаразд. Тільки в мене є ще справа перед тим.

      Вони обережно спустилися сходами на шостий поверх. Проминули квартири, з яких долинали сімейні сварки, але в більшості стояла могильна тиша. Стіни прикрашали гасла про Великого Вождя й Великого Керівника, а також зображення дітей, які співають, розкривши перед собою книжки з революційними піснями, селян, які, піднявши серпи, відірвалися на мить від збирання небувалих урожаїв і споглядають чисте світло вічної мудрості.

      Дружина другого помічника постукала у двері, почекала кілька секунд, а потім увійшла. Вікна були закриті папером від продовольчих пайок, і в кімнаті стояв запах прілої пахвини, як у тунелях під ДМЗ. Там на пластиковому стільці сидів чоловік, поклавши перев’язану ногу на табуретку. З обрису бинтів можна було помітити, що під ними немає пальців. На ньому був комбінезон із консервного заводу, а на нашивці стояло «Бригадир Ґун». Коли Ґун побачив кросівки, його очі спалахнули. Він жестом попросив їх, покрутив у руках, навіть понюхав.

      – Зможеш іще таких принести? – спитав він.

      – Можливо, – сказала вона. Вона побачила на столі невелику пласку прямокутну коробку. – Це воно?