Син начальника сиріт. Адам Джонсон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ піти в доки й закинути вудку – клюне? – спитав слідчий.

      Добре клювало південніше, де з консервного заводу зливали відходи в море, але Чон До сказав:

      – Так, мабуть.

      – А північніше, у Вонсані, – промовив старий, – там пляжі, еге?

      – Ніколи там не був, – відповів Чон До. – Але пісок з корабля видно.

      – Ось, я приніс тобі оце.

      Він вручив Чонові До оксамитову малинову коробочку:

      – Це твоя медаль за героїзм. Я почеплю її тобі, хоча, маю сказати, ти якийсь не медальний хлопець. Мені це в тобі подобається.

      Чон До не відкрив коробочку.

      Старий слідчий знову поглянув у вікно.

      – Щоб вижити в цьому світі, мусиш бути сто разів боягузом, але принаймні раз – героєм. – І він засміявся. – Принаймні так мені один сказав, коли я його колошматив.

      – Я просто хочу назад на своє судно.

      Старий слідчий поглянув на Чона До.

      – Щось у тебе сорочка від солоної води зсілася, – зауважив він. Він відгорнув рукав Чона До і подивився на рани, з червоними краями й мокрими кутками.

      Чон До відсмикнув руку.

      – Спокійно, спокійно, тигре. Ще нарибалишся. По-перше, нам треба показати цим американцям. Хай отримають своє. Я знаю, що план уже запущено в дію. Тож треба тебе трохи причепурити. А то зараз таке враження, ніби акули перемогли.

      – Це все – якесь випробування, так?

      Старий слідчий посміхнувся:

      – Тобто?

      – Оці запитання про Вонсан, наче я дурник якийсь, – усі ж знають, що там немає ніяких пенсіонерів. Усі ж знають, що туди просто приїжджають на відпустку головні військові. Чому не сказати прямо, чого вам від мене треба?

      На обличчі сивого слідчого проскочив вираз непевності, який одразу змінився на уважне оцінювання й урешті перетворився на посмішку.

      – Що ти?! – мовив він. – Я не той, хто мав би тебе лякати. – І розсміявся. – А серйозно, з погляду закону ми обидва герої. Ми в одній команді. Наша мета – показати американцям, які отаке з тобою зробили, де раки зимують. Але спочатку я маю знати, чи нема в тебе яких непорозумінь із капітаном. Сюрпризів нам не треба.

      – Ви про що? – спитав Чон До. – Ні, ніколи!

      Він визирнув у вікно. Половина суден уже вийшла в море, але команда «Чунми» розклала сіті в доках на просушку, щоб потім поладнати.

      – Добре, тоді забудь. Якщо ти йому нічим не допік, то я тобі вірю.

      – Капітан – це моя сім’я, – запевнив Чон До. – Якщо ви зібралися щось про нього сказати, то краще кажіть.

      – Та нічого. Капітан просто прийшов і попросив мене перевести тебе на інше судно.

      Чон До з недовірою подивився на нього.

      – Капітан сказав, що втомився від героїв, що йому не так уже багато залишилося й він просто хоче спокійно робити свою справу й ловити рибу. Я докопуватися не став – капітан сильний чоловік, справжня міцна рука, але з роками людина втрачає гнучкість. Я таке не раз бачив.

      Чон До сів на стілець.

      – Річ СКАЧАТЬ