Казки на ніч (збірник). Руслан Горовий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ шкодуєш?

      – За міліцією? Та ні, і так цирку в житті вистачає.

      Він

      Він лежав на сходовому майданчику другого поверху і тримав у прицілі старої «мосінки» вхід у парадне.

      Старий добротний двоповерховий будинок на проспекті, який ще будували полонені німці, за своє життя бачив багато, однак таке, мабуть, уперше.

      Унизу, в отворі дверей, майнула тінь. Він впіймав тінь у приціл і натиснув курок. Гупнув постріл, дзеленькнула, вдарившись об стіну, гільза, той знизу захрипів і повалився в проході на тіла інших, які теж намагалися вдертися до будинку.

      Він передьорнув затвор. Більше набоїв не було. Однак ті, внизу, про це не знали. Лишилася тільки граната. «Ну, значить, і мій час настав», – майнуло в голові.

      Унизу знов майнула тінь. Хтось перекотився через тіла загиблих і тепер був під сходами на першому поверсі. Свиснув звідти, і в парадне закотилися ще дві тіні.

      Якийсь час у парадному було так тихо, що, здавалося, тиша дзвенить.

      – Здавайся, сука, – пролунало знизу. – Бо на шматки поріжемо.

      Він посміхнувся і, намацавши в кишені цигарку, відкинувся до пошарпаної стіни. Клацнув запальничкою. Під’їзд на мить освітився і знову потонув у темряві. Крізь вікно навпроти вже скоро мав зайнятися новий ранок. Він затягнувся цигаркою і дістав гранату.

      Відігнувши вуса скоби на ручці, він витягнув кільце і кинув його поруч на підлогу. Оглянув знайомий з дитинства парадняк, розбите вікно і пошарпані кулями сходи.

      Унизу заворушилися. Три тіні, одна за одною, піднімалися сходами. Він загасив недопалок і завмер. Троє піднімалися тихо, намагаючись не шуміти. Ще трохи, і вони будуть зовсім поруч. Чотири, три, два, час.

      – Як же ж добре, що це лише сон, – прошепотів він і розкрив долоню з гранатою.

      Заробітчанин

      Я, певно, як і кожен з жителів мого містечка на кордоні з Росією, в юності їздив працювати у Москву. Мені вистачило одного разу.

      Здається, це був дев’яносто третій. Першу ніч, до того як поїхати на об’єкт, я спав на площі трьох вокзалів. Один саме ремонтували, а отже, величезний хол і частину приміщень на другому поверсі займали «найманці» з України.

      Я спав нагорі в коридорі, на топчані з рубероїду. Вночі приходила братва. Спочатку чув крики, потім звуки бійки. Братки вчили наше керівництво шанобливого ставлення до мєсних.

      Уранці місцевий бригадир більше нагадував боксерську грушу, яку років п’ятнадцять поспіль молотив Фрейзер.

      Приїхали так звані покупці, бригадири з різних майданчиків, якім були потрібні люди. Червонопикий бурмило, дізнавшись, що ми майже земляки («Ти з Конотопа, а я з Бахмача, хлопче»), узяв мене до себе на розчинобетонний вузол біля Мосрентгену.

      Робота була, загалом, не складна – слідкувати за заливанням бетонярок, вести облік відвантаженого і наприкінці зміни чистити від налипань цементу жолоб, яким подавався бетон.

      Оскільки я був молодий СКАЧАТЬ