Мерщій тікай і довго не вертайся. Фред Варґас

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що каже про море? Заради Бога, невже в житті нема нічого, крім риби! Хіба я був моряком?

      Жос вихилив чарку до дна й задумався над питанням.

      – Ні, – відказав він за кілька секунд. – Ти був Глашатаєм. Від Конкарно й до Кемпера виголошував новини.

      – Так, мій хлопчику, і я цим пишаюся. «Ар Баннур»[7] – ось ким я був, «Глашатаєм». І не було на південному узбережжі нікого кращого за мене. Кожного Божого дня Ар Баннур входив у нове село й опівдні сповіщав новини. І можу сказати тобі таке: були люди, які чекали на мене спозарання. Мої угіддя нараховували тридцять сім сіл; чимало, правда? І то скільки люду назбирується – нічогенько, еге ж? Люду, що жив у світі завдяки чому? Новинам! А завдяки кому? Мені, Ар Баннуру, найкращому збирачеві новин у Фіністері[8]! Мій голос лунав від церкви й до ставка, де прали білизну, і я знав усі слова напам’ять. Кожен витягував голову, щоб почути мене! А мій голос приносив світ і життя, тож повір мені, це куди краще за рибу!

      – Еге ж, – мовив на те Жос і взявся жлуктити прямо з пляшки, що стояла на прилавку.

      – Це я повідомив про встановлення Другої імперії[9]. Я ходив по новини аж до Нанту й привозив їх на коні – свіжесенькі, ніби щойно з печі! І про Третю Республіку[10] першим повідомив я. Кричав про це по всіх узбережжях. Бачив би ти, що за ґвалт там здіймався! Не кажу вже про справи місцеві – весілля, смерті, побоїща, знайдені речі, загублені діти, коні, яких треба підкувати. І про все це повідомляв я. Від села до села люди давали мені новини для оголошення. Зізнання в коханні від дівчини з Панмаршу хлопцеві з Сан-Марін – о, досі пам’ятаю про нього. Жахливий скандал був, а закінчилося все вбивством.

      – Ти міг би й промовчати про це.

      – Скажеш таке: мені ж платили, щоб я читав, – і я виконував свою роботу. А якби я не прочитав, то пограбував би клієнта! А ми, Ле Ґерни, може, й вайлуваті мужлаї, але точно не розбійники. А драми, закоханості й ревнощі рибалок – то не моя справа. У мене була власна родина, про яку треба дбати. Раз на місяць я забігав у селище, щоб побачити дітлахів, сходити на месу та потрахатися.

      Жос зітхнув у свою чарку.

      – Ну й грошенят їм лишити, – впевнено додав пращур. – Жінка й восьмеро дітей, то не жарти. Але повір мені, з Ар Баннуром їм було всього вдосталь.

      – Стусанів?

      – Грошви, дурню.

      – І скільки ж за це платили?

      – Скільки мені бажалося. Якщо і є на землі товар, який ніколи не переводиться, то це новини; і якщо й існує спрага, яку неможливо втамувати, то це людська цікавість. Коли ти Глашатай, то ніби годуєш груддю все людство. І можеш бути певен: ні молока, ні ротів ніколи не бракуватиме. Гей, хлопче, якщо ти будеш так ото нализуватися, то ніколи не станеш оповісником. Це робота, що вимагає ясності думок.

      – Не хочу тебе засмучувати, любий предку, – сказав Жос, труснувши головою, – але професії «оповісника» більше не існує. Навряд чи ти навіть знайдеш когось, хто хоча б розумів це слово. «Чоботар» є, а ось «оповісника» ти навіть у словнику не побачиш. Не знаю, чи цікавишся ти новинами після смерті, СКАЧАТЬ