Симфонія почуттів. Ольга Яворська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ повернувся з похорону матері. Посидівши кілька хвилин, зайшов до Яринчиної кімнати. Ляльки, які Яринка порозкладала на своєму ліжку, дивилися на Олексія скляними очима і він знову виразно уявив голівку тієї дівчинки, яку бачив на летовищі. Вимкнув світло і зайшов до кімнати, в якій жили батько з тьотею Ірою. Побачивши на дивані білу батькову сорочку, занурився в неї обличчям.

      – Вони ж могли всі…

      Знову задзвонив телефон. Це була тьотя Іра.

      – Олексію, в холодильнику є котлети, борщ, картопля. Розігрій собі і поїж.

      – Добре, – відповів стримано, хоча знав, що їсти не буде. – Як ви там?

      – Татові почистили і позашивали рани, Яринці також зробили операцію, вона спить. Не хвилюйся, все буде добре.

      – Пробачте мені, – промовив тихо.

      – Лесику, ми всі тебе дуже любимо, – раптом заплакала тьотя Іра.

      Коли поклав слухавку, тиша ніби розступилася і він виразно почув крик. Прислухався… Всюди тихо. Знову зайшов до своєї кімнати. По черзі брав у руки кожну шахову фігурку і, потримавши, клав на місце.

      – Обов’язково навчу Яринку грати в шахи.

      Було далеко за північ, але сон не йшов до Олексія. Тільки заплющував очі, як хмари вогню і диму сягали небес, а він, огорнений холодною пеленою, біг летовищем, над яким завис завмерлий крик…

      Ішов Львовом ніби кладовищем – так сумно було довкола. Душа щеміла, Олексієві було важко і боляче. Прапори, позначені чорними стрічками, ніби жалобні хоругви, нагадували, що сталося велике лихо. Сліпуче сонце пливло по небі, а Олексієві було холодно, ніби хтось перетяв сонячні промені і вони не сягали людей. Здавалося, що страшна чума пронеслася над містом. Хлопцеві інколи зустрічалися люди в чорному одязі. Літній ранок розсівав смуток, звідкись доносилась жалобна музика. Притуливши до грудей згорток, пішов до лікарні.

      – Вам до кого? – запитала молода дівчина в білому халаті.

      – До Косарських, – промовив тихо і відчув як страх млосно підступає до серця. – Вони всі живі?

      – Звичайно, – відповіла коротко і провела його до палати.

      – Лесик прийшов! – радісно вигукнула Яринка.

      Вона лежала із забинтованою головою на якомусь дуже високому ліжку, до правої ноги було підвішено вантаж.

      – Чому ти сама? – роззирнувся по палаті Олексій.

      – Вона не сама, вона зі мною, – зауважив лікар, якого хлопець чомусь не побачив. – Зараз я піду до інших хворих, а Яринка залишиться з тобою. У випадку тривоги натискайте червону кнопку.

      – Зі мною мама сидить, але зараз вона пішла до тата, який лежить у сусідній палаті, – сказала, усміхаючись, дівчинка.

      – Ану відгадай, що я тобі приніс?

      – Зараз. зараз… Дай подумати. Мабуть, банани, апельсини і… напевне, цукерки.

      – Ось, бери, – витягнув з коробки і простягнув їй чудовий голубий з білими вітрилами кораблик.

      – Ой, Лесику, – вигукнула захоплено, – ти змайстрував СКАЧАТЬ