Симфонія почуттів. Ольга Яворська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ під роздвоєний стовбур одинокої берези, що невідомо звідки взялася між молодими соснами.

      – Все. Більше ні кроку не ступлю, тут і помру. Це мені за Каролю.

      Заплющивши очі, жадібно вдихнув пахучий запах житнього свіжоспеченого хліба, що невідомо звідки взявся у лісі. Опухлі ноги, що досі пекли пекельними вогнями, приємно охолоджувались, ніби опущені в джерельну воду, а з піднебесся виразно доносились мелодії дзвонів:

      – Бам… бам… бам…

      – Мій ангеле, підведи мене, най визнаю свій гріх не прощений.

      – Бам… бам… бам…

      – Кароля не могла говорити, ангеле. Та ні, що я кажу… Вона говорила серцем, очима, руками. Як мене зваблювали її загадкові очі, її ніжні уста… Як вона кохала мене… Я зрадив її, ангеле.

      – Бам… бам… бам…

      – Люди говорили про неї найбрудніші речі, при ній говорили, бо думали, що не чує. Вона все чує, ангеле.

      – Бам… бам… бам…

      – Кароля втратила дар мови, коли побачила закатованого батька. До того вона говорила і дуже гарно співала, але я її голосу не чув, бо прийшла до нашого села уже німою. Прийшла, тримаючись за мамину руку. Їх називали бесарабцями. Жоден з парубків не наважувався зачепити німої вродливої дівчини. А я… я покохав її, ангеле.

      – Бам… бам… бам…

      – Денис мій син. Ніхто про це не знає. Я одружився з Катериною, коли йому минув рочок. За німу Каролю знала тільки моя мати. Це вона нас розлучила.

      – Бам… бам… бам…

      – Я зістарівся, ангеле, але мене все життя супроводжують Каролині очі. Я чую дзвін, та не бачу неба. Вже не Кароля, а засмучений Христос пильно дивиться у мою чорну душу. Настав мій судний день. Врятуй мене, ангеле.

      – Бам… бам… бам…

* * *

      Йшла густими нетрями, плутаючись у пасмах пожовклої трави, зазираючи під кожен кущик. Йшла сама, втративши надію дочекатись доброї звістки від рятувальників, що кожного дня розходилися по лісах. Йшла, плекаючи надію знайти того, хто, обдуривши жорстоку долю, що прибила їй на уста печать мовчання, обігрів її самотність лагідним поглядом, подарував їй сина і, зникнувши з її життя серед квітучого літа, навіки залишився у серці. Йшла вперше до нього сама.

      – Світ повний таємниць, а як на одну поменшає – невелика біда, – розганяла надією смуток.

      Коли завагітніла і зрозуміла, що Василь покинув її – пішла з села світ за очі. За кілька днів посивіли волосся і душа. Коли повернулась з Дениском на руках, він уже був одруженим, а маму, що невдовзі після її зникнення померла, похоронили чужі люди.

      Отак і жила – самотня, німа, сумна, з тугою у серці і дитиною на руках.

      Денис, не маючи і півтора року, почав говорити. Боже, яка ж то була радість для неї, коли вимовив перше слово «мама». Змирилася з долею, заховавшись у сутність життя. Безпросвітна робота і турбота за сина поглинули найкращі роки. До серця стікали і Василеві прикрощі: коли захворів – німо молилася, щоб одужав, коли повдовів – всоте чекала, щоб повернувся. Не судилося. Добре, що СКАЧАТЬ