Відьмак. Останнє бажання. Анджей Сапковський

Чтение книги онлайн.

      Крики війта чути було вже перед входом.

      – Не можна, кажу! Не можна, трясця! По-людськи не розумієш, мерзотнику?

      Ґеральт увійшов. Перед війтом, низеньким і огрядним, червоним від гніву, стояв селянин, тримаючи за шию гусака. Гусак виривався.

      – Чого… Заради всіх богів! Це ти, Ґеральте? Чи мене очі підводять? – І знову, звертаючись до селюка: – Забирай це, хаме! Оглух?

      – Балакали, – белькотів селянин, косячись на гусака, – шо тре дати шось вельможному, бо інакше…

      – Хто балакав? – гарикнув війт. – Хто? Що я ніби що? Хабарі беру? Не можна, кажу! Геть, кажу! Привіт, Ґеральте.

      – Привіт, Кальдемейне.

      Війт, потискаючи долоню відьмака, другою рукою хлопнув його по плечу.

      – Не було тебе тут десь зо два роки, Ґеральте. Що? Досі ніяк не нагрієш собі місця? Звідки прибув? А, собача срака, яка різниця звідки. Гей, хтось-бо, нумо, принесіть пива! Сідай, Ґеральте, сідай. У нас тут казна-що, бо завтра ярмарок. Що там у тебе, розповідай!

      – Потім. Спершу вийдемо.

      Назовні натовп був уже вдвічі більшим, але вільний простір довкола віслюка не зменшувався. Ґеральт відкинув попону. Натовп охнув і відсахнувся. Кальдемейн широко роззявив рота.

      – На всіх богів, Ґеральте! Що воно?

      – Кікімора. Чи немає за неї якоїсь нагороди, пане войте?

      Кальдемейн переступив з ноги на ногу, дивлячись на павукоподібне, обтягнене сухою чорною шкірою тіло, на заскліле око з вертикальною зіницею, на голчасті ікла у закривавленій пащі.

      – Де… Звідки воно…

      – На греблі, за чотири милі перед містечком. На болотах. Кальдемейне, там мали пропадати люди. Діти.

      – Ага, було таке. Але ніхто… Хто міг припустити… Гей, людоньки, додому, до роботи! Це не вистава! Закрий те, Ґеральте. Мухи злітаються.

      У хаті війт мовчки схопив глечик пива й одним духом вихилив до дна. Важко зітхнув, шморгнув носом.

      – Нагороди немає, – сказав похмуро. – Ніхто навіть не припускав, що щось таке сидить у солоних болотах. Факт, кілька осіб пропали у тих місцях, але… Мало хто по тій греблі лазив. А ти звідки там узявся? Чому не їхав головним трактом?

      – На головних трактах для мене непросто із заробітком, Кальдемейне.

      – Я й забув. – Війт стримав відрижку, надувши щоки. – А така ж була спокійна місцевість. Навіть хованці рідко коли сцяли бабам у молоко. І на тобі, під боком якесь страховидло. Виходить, я тобі дякувати повинен. Бо заплатити – я тобі за нього не заплачу. Не маю на те фондів.

      – Кепсько. Придалося б мені трохи грошенят, щоб перезимувати. – Відьмак відсьорбнув із глечика й обтер губи від піни. – Збираюся до Їспадену, але не знаю, чи встигну до того, як сніги дорогу закриють. Можу застрягнути в якомусь із містечок уздовж Лютоньського тракту.

      – У Блавікені довго забавлятимешся?

      – Трохи. Не маю часу на забавки. Зима йде.

      – Де СКАЧАТЬ