Сім днів і вузол смерті. Сергій Пантюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Доведеться з жінками. Наш тато дуже давно з нами не живе. Ми навіть не впевнені, що він живий взагалі, оскільки жодної звістки за кілька останніх років не отримували. Раніше хоч аліменти коли-не-коли надсилав…

      Оресту сподобалося, що дівчина розмовляє з ним як із хорошим знайомцем. Його взагалі приваблювали такі щебетухи – балакуча людина рідко буває підступною: навіть, якщо і має щось на думці, все одно вибовкає.

      – Ну що, поки мати не прийде, може вип’єте кави?

      З тієї кави все і почалося. Дзвінок матері, яка «трохи затримається у подруги», безкінечне блукання нічним містом, перший грім на світанку і ще Бог знає що, що триває до сьогоднішнього дня. Хоч і квартиру Орест придбав іншу, й Олюнька через два місяці поїхала «до бабусиного особнячка», а під серцем затерпає при кожному спогаді про неї, навіть, при згадці імені, а коли набирає її телефонний номер, пальці тремтять і вціляють зовсім не у потрібні кнопки…

      Орест, завмерши, слухав довгі проспіви у слухавці. Ніхто не озивався. Він ще двічі повторив набір, але знову мовчанка. «Ет, накручу від Олега», – махнув рукою і вийшов із задушливої кабінки. Вінько чекав його, затиснувши під пахвою конкретно напаковану целофанову торбу, від якої вже встигли одірватися ручки. З жартами та приповідками хлопці упхалися до тролейбуса, який, бризнувши в повітря зливою іскор, поплазував у напрямку проспекту Залізняка.

      Олег, на прізвисько Мегабайт, був знаним у місті програмістом. Працюючи на декілька поважних фірм, він непогано заробляв, придбав сяке-таке житло. Керівники, для яких Олегів талант приносив чималі прибутки, поблажливо сприймали його сентенцію про те, що коли на комп’ютерний монітор дихати перегаром, він не опромінює організм і не так ятрить очі. Молодий чоловік банально спивався. З тих пір, як дружина його залишила, високої зарплатні вистачало Мегабайтові ледь на два тижні. У вільний час він займався лівими замовленнями, або просто за пляшку дозволяв знайомим пограти у комп’ютерні ігри, в яких почувався, наче риба у воді, а стосовно деяких просто був автором. «Якби я жив у Америці, – полюбляв нагадати друзям, – давно був би мільйонером і мав власний гелікоптер». Проте тут, за жартом Вінька, побачити тверезого Олега, було рівнозначним, що уздріти п’яного папу римського.

      Хлопці прошмигнули повз зосередженого над газетою охоронця і вибігли на другий поверх. Комп’ютерний центр був майже порожнім, і лише двері до Олегового кабінету привітно закликали увійти. Мегабайт вицокував на клавіатурі і зовсім не звертав уваги на гостей, що завмерли на порозі, приховавши за стіною напаковану торбу.

      – Агов, прокинься! – Вінько гучно тупнув ногою.

      – О, земля трісла, – Олег підвів очі, – заходьте. Хоч би пива притягли, бо тут голова цілий день, як діжка. Навіть на обід не ходив, роботою завалили. А вчора, знаєте, трохи жізні дали…

      – І що, дуже важко? – поцікавився Орест.

      – Не питай!

      – То, може, це тебе порятує? – Орест, наче ілюзіоніст, вихопив із прихованої торби СКАЧАТЬ