Квіти для Елджернона. Деніел Кіз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ я розумію, що одна з найважливіших причин, чому треба ходити до школи й здобувати освіту, полягає в тому, що те, у що ти вірив протягом усього свого життя, може бути неправдою, і ніщо не є тим, чим воно здається.

      Весь той час, поки вони говорили й сперечалися, я відчував, як у мені наростає збудження. Ось чого я хотів – ходити до коледжу й слухати, як люди говорять про важливі речі.

      Я тепер проводив більшість свого вільного часу в бібліотеці, читаючи і всмоктуючи все, що міг, із книжок. Я не зосереджував свою увагу на чомусь окремому, а лише читав багато художньої літератури: Достоєвського, Флобера, Діккенса, Гемінгвея, Фолкнера – усе, що потрапляло мені до рук, – насичуючи голод, який не можна наситити.

      28 квітня

      Минулої ночі я чув уві сні, як мама кричала на батька та вчителя в початковій школі 13 (перша моя школа, з якої вони мене перевели до школи 222)…

      – Він нормальний! Нормальний! Він виросте і буде таким самим, як інші.

      Вона хотіла подряпати вчителя, але батько відтягнув її назад.

      – Одного дня він піде до коледжу. Він стане кимось. – Вона все ще верещала й учепилася в батька, тож він її відпустив. – Одного дня він піде до коледжу і на когось вивчиться.

      Ми були в кабінеті директора, й там було ще багато людей, які здавалися спантеличеними, але заступник директора усміхався й відвертав голову, щоб ніхто не міг бачити його усмішки.

      Директор у моєму сні мав довгу бороду, він летів через кімнату й показував на мене.

      – Його треба віддати до спеціальної школи. Державної спеціальної школи у Воррені. Ми не можемо тримати його тут.

      Батько витяг маму з кабінету директора, й вона все кричала та плакала. Я не бачив її обличчя, але її великі червоні сльози капали на мене…

      Цього ранку мені пощастило запам’ятати свій сон, але я досяг навіть більшого – я зміг пригадати крізь густий туман той час, коли мені було шість років і все це сталося. Саме перед тим як народилася Норма. Я бачив маму, тонку жінку з темним волоссям, яка балакала забагато й занадто часто застосовувала руки. Як завжди, її обличчя затуманене. Волосся зав’язане вгорі вузлом, а рука доторкається до нього, гладить, ніби вона хоче переконатися, що воно досі там. Я пам’ятаю, що вона завжди махала крильми, наче велика біла птаха, навколо мого батька, а він був надто важкий і стомлений, щоб ухилитися від її дзьоба. Я бачу Чарлі, що стоїть посеред кухні, граючись зі своєю ниткою, на яку нанизані блискучі кульки та кільця. Він підіймає цю нитку однією рукою, обертає кільця так, що вони закручуються й розкручуються, граючи відблисками. Він милується своєю іграшкою упродовж цілих годин. Я не знаю, хто зробив її для нього і що з нею сталося, але бачу, як він там стоїть, немов зачарований, дивлячись, як нитка розкручується і розкручує кільця.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив СКАЧАТЬ