Квіти для Елджернона. Деніел Кіз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Я повернувся до лабораторії з Бертом, і ми продовжили Роршаха. Ми повільно оглянули всі карти. Цього разу мої відповіді були іншими. Я «бачив» усілякі речі на плямах чорнила. Двох кажанів, які смикали один одного. Двох чоловіків, що билися мечами. Я уявляв собі безліч усіляких речей. Але навіть тепер я не цілком довіряв Бертові. Я перевертав карти й дивився на їхні спини, чи не було там чогось такого, що я мав би вгадати.

      Я подивився на нотатки, які він робив. Але всі вони були записані кодом, приблизно так:

WF + A DdF-Ad orig. WF – A SF + obj

      Тест усе ще не мав для мене ніякого глузду. Мені здавалося, хто завгодно міг набрехати про речі, яких він насправді не бачив. Звідки вони могли знати, що я робив їх дурнями, говорячи про речі, яких насправді не уявляв?

      Можливо, я їх зрозумію, коли доктор Штраус дозволить мені читати книжки з психології? Мені стає дедалі важче записувати всі мої думки та почуття, бо я знаю, що люди читають їх. Можливо, буде краще, якщо я протягом якогось часу зберігатиму ці звіти в приватному користуванні?

      Звіт 10

      21 квітня

      Я винайшов, як можна вдосконалити роботу змішувача в пекарні, щоб збільшити виробництво. Містер Доннер сказав, що він заощадить чимало грошей на робочій силі. Він дав мені п’ятдесят доларів премії і збільшив мою платню на десять доларів щотижня.

      Я хотів запросити Джо Карпа та Френка Рейлі на обід, щоб відсвяткувати цю подію, але Джо хотів щось купити для своєї дружини, а Френк зустрічався за ланчем зі своїм кузеном. Я думаю, їм знадобиться чимало часу, щоб звикнути до тих змін, які відбулися в мені.

      Усі, схоже, стали мене боятися. Коли я підійшов до Джімпі й поплескав його по плечу, аби попросити про щось, він підстрибнув і розлив на себе всю каву зі своєї філіжанки. Він витріщається на мене, коли йому здається, що я на нього не дивлюся. Ніхто в пекарні більше зі мною не розмовляє й не блазнює у той спосіб, до якого вони звикли. Тож я став почуватися на своїй роботі досить самотнім.

      Думаючи про це, я згадав той час, коли заснув стоячи і Френк вибив мої ноги з-під мене. Теплий і приємний запах, білі стіни, гуркотіння печі, коли Френк відкрив заслінку, щоб забрати хлібини.

      Раптом я падаю… корчуся… усе вислизає з-під мене, і моя голова стукається об стіну…

      Це я, а проте там лежить наче хтось інший – інший Чарлі. Він розгублений… потирає собі голову… дивиться на Френка, високого й тонкого, а потім на Джімпі, що стоїть поблизу, масивний, волохатий Джімпі з серйозним обличчям, кущуватими бровами і майже схованими у глибині синіми очима.

      – Дай малому спокій, – каже Джімпі. – Господи, чому ти завжди чіпляєшся до нього, Френку?

      – Я нічого поганого йому не зробив, – засміявся Френк. – Йому не боляче. Він не знає нічого кращого. Правда ж, Чарлі?

      Чарлі потирає собі голову й зіщулюється. Він не знає, щó він зробив, аби заслужити таке покарання, але знає, що має шанс здобути ще якогось штурхана або потиличника.

      – Але ж ти знаєш і краще, – СКАЧАТЬ