.

Чтение книги онлайн.

      – Ні, – задумливо мовив він, дивлячись на дочку. – Йди нагору і чисть зуби, мала.

      «Невже хтось справді вірить, що розуміє дітей?» – зачудувався він.

      Коли в будинку запанувала темрява і подружжя лежало у своєму подвійному ліжку, Рейчел м’яко запитала:

      – Це дуже налякало Еллі, Лу? Вона засмутилася?

      «Ні», – подумав він. Вона знає, що старі люди час від часу конають, як і знає про те, що коника-стрибунця краще відпустити, коли він плюється. Знає, що, коли ти стрибаєш на скакалці і збиваєшся на рахунок тринадцять, твоя найкраща подруга скоро помре… І як, певно, знає, що могили на «Кладвишчі домажніх тварин» треба розташовувати колами.

      – Та ні, – відповів він дружині. – Вона трималася дуже добре. Давай спати, Рейчел.

      Тієї ночі, коли вони вже поснули, а Джад лежав у ліжку без сну і спокою, вдарив сильний мороз. Піднявся вітрюган, який зривав з дерев останні листочки, тепер нудної коричневої барви.