Название: Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах
Автор: Петер Енґлунд
Издательство: Фолио
Жанр: Биографии и Мемуары
Серия: Карта світу
isbn: 978-966-03-5083-0, 978-966-03-7435-5
isbn:
Дорослі розповідають одне одному історії про війну. Фройляйн Гумпрехт говорить про одного чоловіка, якого козаки замкнули в палаючому будинку, але йому вдалося втекти в жіночій сукні на велосипеді. Діти згадують історію, що їм прислала їхня мама з Берліна.
Один німецький єфрейтор-резервіст, що був у мирний час професором романських мов у Геттінґені, супроводжував групу французьких військовополонених з Мобежа до Німеччини. Удалині гуркотіли гармати. Раптом лейтенант, який був при виконанні обов’язків, помітив, що його підлеглий свариться з французом. Полонений обурено розмахував руками, а молодший капрал сердито виблискував очима з-за окулярів. Лейтенант поскакав у їхній бік, побоюючись, що почнеться бійка. Його втручання зупинило сперечальників. Тоді розлючений єфрейтор пояснив, що полонений француз, у драних черевиках, перев’язаних мотузкою, був професором Сорбонни. І обидва пани засперечалися через свою незгоду щодо кон’юнктива в ранній провансальській поезії.
Усі розсміялися, фройляйн Гумпрехт реготала так, що навіть вдавилася шматочком шоколаду з горіхами. А бабуся запитала у Ельфріди та її брата: «Діти, хіба не стид і сором, що двоє професорів змушені стріляти один в одного? Солдатам потрібно залишити свої гвинтівки і заявити, що вони не хочуть більше воювати. І повертатися додому». Фройляйн Гумпрехт обурено вигукнула: «А що ж наш кайзер? А честь Німеччини? А слава німецьких солдатів?» Але бабуся відповіла: «Усім матерям слід було б піти до кайзера і сказати: „Хай буде мир!“».
Ельфріда була спантеличена. Вона знала, що бабуся з жалем відреагувала на звістку про мобілізацію. Це була третя війна в її житті: спершу з данцями 1864 року, потім – з французами 1870-го. І навіть якщо бабуся, як і решта, і цього разу не мала сумнівів у швидкій перемозі Німеччини, вона все ж не могла схвалювати військові дії. І все ж говорити про це ось так? Нічого подібного Ельфріда раніше не чула.
18
Вівторок, 13 жовтня 1914 року
Пал Келемен проводить ніч в ущелині біля Лужни
Уперед, назад і знову вперед. Спочатку, першого місяця війни, стрімкий прорив до Галичини, назустріч наступу росіян, криваві битви, що точилися там («битва за Лемберґ» чи, можливо, «битва під Лемберґом»), потім – відступ, безладна втеча від річки до річки, поки вони раптово не опинилися близ Карпат і угорського кордону – нечувано! Потім – пауза, тиша, нічого. А потім – наказ про новий наступ, про вихід з карпатських ущелин та спуск у долини на північному сході, до обложеного Перемишля. Втрати були небаченимиСКАЧАТЬ
34
У той час з військовополоненими на Східному фронті, як свідчив Алон Рахамімов, поводилися значно краще, ніж у Другу світову війну, коли воюючі сторони були винними в численних злочинах і систематично поганому поводженні із захопленими в полон. У період Першої світової війни ставлення до них було досить гуманним, і близько 90 відсотків полонених змогли повернутися після війни додому. (Найгірше доводилося німецьким і австро-угорським військовополоненим у російських таборах через тиф і брак їжі.)