Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах. Петер Енґлунд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ за порадою до різних високопоставлених чинів. Намагається телеграфувати, але лінія не працює. Нарешті вона наважується: увечері потрібно залишити місто.

      Час обідати. Вона сідає за стіл разом з дітьми.

      Який чарівний вигляд: вишукана обстановка старовинної кімнати, великі вікна, м’які тони килимів, стіл, сервірований сріблом і склом.

      Потім усе відбувається дуже швидко. Спершу чутно постріли, дуже гучні, просто оглушливі. Потім лунає гуркіт артилерійських випалів. За мить лунає дзвін столового фарфору. Челядь, готуючись розливати суп, з переляку впускає піднос, і супова миска розбивається. На мить усі застигають. Потім дівчинка починає плакати.

      Настає хаос. Лаура тільки встигає віддавати накази. За чверть години вони мають залишити будинок. Гувернантка порається біля дітей. Сама Лаура упаковує цінні речі: золоті монети, паперові банкноти в рублях, скриньку з коштовностями. Гуркіт битви наростає. Усі метушаться по дому, щось рвуть, зривають, кричать. Лаура раптом помічає, що сама бігає з шовковими панчохами в руці, розмахуючи ними, немов прапором.

      Вони вантажать речі на два селянських вози. На вулицях міста також панує хаос. Лаура бачить військовий транспорт. Бачить російських солдатів зі зброєю наперевіс. Бачить, як люди кричать, штовхаються, сперечаються. Бачить стару, яка тягне на голові маленьке ліжечко, в той час як інша людина волочить за собою самовар, що підскакує на бруківці. «Усюди панує хаос: напевно, навіть первісні люди не тікали з такою швидкістю. Усі правила пристойності забуті, ніби їх і не було».

      І ось вони вирушають у дорогу, «в людському вирі, навкруги біжать люди, навантажені добром, немов в’ючні тварини. Стомившись, вони залишають частину вантажу і рухаються далі». Лаура з дітьми та прислугою їдуть на одному возі, вантаж – в іншому. Вона дивиться на свій будинок. Знайомий їй пастор закликає їх виїжджати й благословляє навздогін, осіняючи хресним знаменням.

      Вони прямують до вокзалу. Дорогою Лаура зустрічає друга сім’ї. Він здирається на інший віз. Скидає з нього служника. А потім повертає віз і їде, прихопивши весь їхній багаж з собою. На валізах стоїть собачка дітей, білий шпіц Даш, і голосно гавкає. Віз із собакою зникає в потоці охоплених панікою людей.

      Стоїть чудовий осінній день.

      13

      Неділя, 20 вересня 1914 року[23]

      Павел фон Геріх оглядає палац у Руднику

      Коли вони прибули до палацового парку, уже стемніло. Але їхні очікування виправдалися, адже їм була обіцяна екскурсія надзвичайно красивим палацом. Парк теж виявився чудовим, старовинним, доглянутим. Фон Геріх побачив палацову капелу. Безліч оранжерей. Кілька великих ставків, водною гладдю яких ковзали лебеді, поблискували в променях заходу. Зубчасті вежі й балюстради. Офіцери поскакали просто до палацу, спішилися.

      Настрій у всіх був щонайкращий.

      Частково вони раділи з того, що опинилися за лінією фронту, в резерві, і могли перепочити. СКАЧАТЬ