Стократ. Марина Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Власне, це єдина розрада, яку вона могла прийняти і якої потребувала; шкіра на спині загоїлась, залишивши шрам. Кривава різанина припинилася, коли по обидва боки полягли найкращі, найсильніші, любимі сини й чоловіки, щасливі батьки. Але миру на Лисім Узгір’ї немає й більше бути не може…

      Стократ поморщився. Важлива думка крутилася навколо голови, як муха.

      – А потім? – він подивився на чоловіка поверх дівочої маківки. – Дан, ти можеш, будь ласкавий, розповісти?

      Правила Пристойності дуже зрадів ввічливому ставленню:

      – Потім володар Вивір прислав листа. Не знаю, що він написав, однак Гран замкнувся у себе й… Чорний став од злості. А ввечері…

      – А ввечері, – дівчина підняла лице й подивилася знизу вгору. Трав’яний відвар уже діяв на повну силу, на щоках у неї проступив рум’янець. – Батько… Тобто володар Гран тоді сам напився. Він був дуже п’яний, дуже. Я його таким не бачила.

      Сам прийшов до мене. Приніс жаровню. Розрепетувався, що спалить Виворіт, випалить усе паскудне гніздо… Я виривалась, але ж він сильніший. Він пообіцяв мені підсмажити п’яти, став кричати, що скалічить мене…

      – Як же ви втекли? – уривчасто запитав Стократ.

      – Що?

      – Судячи з того, що ти розповідаєш, ви ніяк не могли втекти.

      – А от могли! – Правила Пристойності насилу сів. – Володар одержав листа, що чаклун приїде по Світ, щойно почнуться перші приморозки.

      – Так.

      – А я про це довідався, – знову заговорив Правила Пристойності. – Я на той час подружився з економкою, став своїм у мажордома, пив пиво з комендантом, а слуги мені доповідали ледь чи не щодня… Я довідався про листа. А тут до володаря з’явилися з присягою у вірності… з людей-погорільців Вивороту. Я розписав протокол прийому – це моя робота, так? І от я розписав так, що три години всі були зайняті у великий залі – всі, з дітьми й домочадцями, спеціальний слуга стояв з пісочним годинником… А я в цей час привів коней і бричку. Ключі вкрав заздалегідь…

      Стократ слухав. Те, що розповідав зараз невмійко з ніжними руками, різко міняло його уявлення про цю людину.

      – Тоді чому вас не наздогнали?

      Він запитав – й одразу відповів уголос:

      – Розлив Світлої!

      Правила Пристойності втягнув голову в плечі.

      – Ми тільки трошки порізали шкіру, – сказала Світ, дивлячись на нього, ніби заспокоюючи. – Переправилися з кіньми, і…

      Стократ уявив собі, як це було. «Ми порізали», так.

      Він міцніше обійняв дівчину, і вона не тільки не відхилилася, але й, здається, пригорнулася до нього тісніше. Двох утікачів легко ловити в спокійному сонному краю, але після метушні з повінню, коли мешканці подалися на всі боки, геть од вируючих піною берегів…

      – Це дуже погана історія, – сказав він уголос. – Дуже, дуже негарна.

      Світ притислася до нього – тепер уже точно пригорнулася. Шукаючи захисту.

      – Ти нам допоможеш? Ти ж можеш нам допомогти?

      Він СКАЧАТЬ