Пригоди Олівера Твіста. Чарлз Діккенс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ми залишили для Тріпа, – дзвеніла місіс Соуерберрі. – Він із самого ранку не повертався додому, то хай вибача. Хлопець, мабуть, не побридує ним, ге?

      Від самої згадки про їжу очі Оліверові заблищали; тремтячи з голоду, він радісно запевнив, що нічим не гидує, і з жадобою накинувся на поставлені перед ним недоїдки.

      Якби-то якийсь вгодований філософ, їжа й питво якого перетворилися в ньому на жовч, кров якого – лід, а серце – залізо, якби-то він поглянув, як клацав зубами Олівер Твіст над недогризками, якими погидував навіть пес. Я б хотів, щоб цей філософ бачив, з якою дикунською пожадливістю роздирав голодний хлопець ці шматки. Але ще дужче хотілося б мені побачити, як цей філософ сам з такою ж самою насолодою накинувся б на таку страву.

      – Ну що, наївся? – спитала місіс Соуерберрі, коли Олівер повечеряв (вона дивилася з німим жахом на його вовчий апетит, і боязкий острах за майбутнє стискав їй серце).

      Перед Олівером не залишалося більше ані крихти їстівного, і тому він відповів, що наївся.

      – То ходи за мною, – наказала місіс Соуерберрі, беручи в руки тьмяного засаленого каганця, – твоя постіль лежить під прилавком. Сподіваюся, ти не боїшся спати серед трун – ні? А проте, бійся чи не бійся, а все одно тобі ніде більше спати. Чого став? Цілу ніч мені на тебе чекати, чи що?

      Олівер більше не отягався і покірно пішов за своєю новою господинею.

      Розділ V

      Олівер знайомиться з новим товаришем, бере вперше участь у похороні, і ремество його господаря справляє на нього неприємне враження

      Залишившись на самоті в майстерні, Олівер поставив блимавку на ослін і з жахом, цілком зрозумілим не то що для дитини, а й для дорослого, озирнувся довкола. Посередині, на чорних козлах, стояла незакінчена труна: вона виглядала так похмуро і так виразно й моторошно говорила про смерть, що Олівер аж здригався від голови до п’ят щоразу, як погляд його падав на цю неприємну річ, і йому здавалося, що ось-ось з дна її помалу піднесе свою голову якась страхітлива постать і він збожеволіє з жаху. Вздовж стін ряд у ряд стояли обстругані берестові дошки, наготовлені для нових трун, і в тьмяному жовтуватому світлі каганця вони здавалися величезними широкоплечими привидами, що, заклавши руки в кишені, вишикувалися тут. Долі валялася тирса, берестові ошурки, цурпалки, цвяхи й окрайки чорного краму, а на стіні за прилавком була намальована дуже красномовна сцена: двоє катафалників при повному параді, в дуже цупких високих комірцях, стоять при виконанні своїх обов’язків на порозі якогось будинку, а здалеку наближається катафалк, запряжений четвернею чорних коней. У майстерні було тісно й душно, повітря, здавалося, було насичене духом трун. Закамарок під прилавком, куди Оліверові кинули тоненького матрацика, віддавав могилою.

      Але не тільки це пригнічувало Олівера. Він був один як палець у чужому місці, а всі ми добре знаємо, як самотньо й холодно буває в таких випадках на серці навіть у найсильніших з нас духом. У нього не було ані приятелів, ані друзів, ні за ким було сумувати й ніхто не сумував СКАЧАТЬ