Пригоди Олівера Твіста. Чарлз Діккенс

Чтение книги онлайн.

      – А звісна річ, – сказав містер Бембль.

      – Хоча я мушу зазначити, – продовжував трунар свої професійні спостереження, – я мушу зазначити вам, містере Бембль, ось що: найбільші збитки я маю через здорових, дебелих людей; сухорляві живуть довше, а, уявіть собі, гладкі мруть тут як мухи. Люди, яким жилося в світі неабияк, які завжди платили вчасно свої податки, гинуть у першу чергу, скоро опиняться у вашому притулкові, а вірте моєму слову, містере Бембль, якихсь три-чотири зайві дюйми вельми підточують загальний зиск, а особливо коли маєш на шиї родину.

      Містер Соуерберрі сказав це з обуренням тяжко скривдженої людини; містер Бембль збагнув, що його тон міг би кинути пляму на честь парафії, і тому дав обережно інший ухил балачці й завів мову за Олівера Твіста, що найбільше цікавив його на цей мент.

      – Між іншим, чи не знаєте ви часом когось, хто б потребував хлопчика? – почав він. – Це наш вихованець, що тяжить, так би мовити, як млинове жорно над парафією. І на яких чудесних умовах, на яких умовах оддають його, містере Соуерберрі, якби ви знали!

      Містер Бембль показав ціпком на об’яву й тричі вдарив по словах «п’ять фунтів», виведених здоровезними літерами.

      – Чи ба, яка оказія! – скрикнув трунар, беручи містера Бембля за обшиту золотим брузументом петельку його уніформи, – я саме хотів з вами про це поговорити. А бачите… Ах, Господи милосердний! Які елегантні ґудзики, містере Бембль! А я досі ще ніколи не звертав на них уваги!

      – Так, і на мою думку, вони теж досить гарні, – відповів сторож, гордо спускаючи свій зір на великі мідні ґудзики, що виблискували на його сурдуті. – На них та сама відзнака, що й на парафіяльній печатці: добрий самарянин допомагає нещасному ограбованому подорожньому. Рада вшанувала мене ними першого дня Нового року, щоб ви знали, містере Соуерберрі. Як зараз пам’ятаю, я начепив їх уперше саме на судовий допит з приводу того безробітного, що помер серед ночі під дверима притулку.

      – Пригадую, пригадую, – згадав трунар. – Суд присяжних ще виніс вирок: смерть через холод і брак мінімальних життєвих вигод – чи не так?

      Містер Бембль хитнув головою.

      – І вони ще, здається, навмисно підкреслили в одному уступі вироку, що якби куратор бідних ужив своєчасно певних заходів, то…

      – Ет, казна-що говорите, містере Соуерберрі, – не дав йому скінчити сторож. – Якби Рада звертала увагу на всі теревені безглуздих присяжних, то мала б чимало роботи.

      – Слушно, – згодився трунар, – роботи було б чимало.

      – Присяжні, – провадив Бембль, цупко стискаючи свою патерицю (це був його звичайний жест, коли йому щось до живого припікало), – присяжні – це неантилегентні паскудні неуки.

      – Еге, всі вони одним миром мазані, – згодився трунар.

      – У них у головах ось скільки тієї хвілософії та політичної економії, – з презирством чвиркнув сторож.

      – Ось стілечки, – підтакнув СКАЧАТЬ