Принц Каспіан. Клайв Льюїс

Чтение книги онлайн.

      Під «іншими» він мав на увазі Едмунда, що насилу перепливав маленький шкільний басейн, та й то – лише в один бік, та Люсі, що ледве трималася на воді…

      – І справді, у протоці може бути течія чи водоверть, – додала Сьюзан. – Тато завжди казав, що плавати у незнайомому місці – верх нерозсудливості.

      – Пітере! Пітере! – смикнула Люсі брата за рукав. – Ти знов судиш по тому, як було в Англії! Та хіба ти не пам’ятаєш, якими дужими плавцями ми були, коли правили Нарнією? А якими хвацькими наїзниками ми були… Скажи, а ти міг би так само хвацьки проскакати вдома, Пітере?

      – Але ж то зовсім інше, – задумливо промовив Пітер. – Ми правили Нарнією довгі роки і за ці роки багато чого навчилися. А тепер ми знову діти!

      – Ага! – несподівано вигукнув Едмунд. Усі замовкли та повернулися до нього. – Зрозумів!

      – Що зрозумів? – перепитав Пітер.

      – Усе зрозумів! – відповів Едмунд. – От минулої ночі ми з вами розмірковували, як могло статися, що ми полишили Нарнію лише з рік тому, а, повернувшись, застали наш рідний Кейр-Паравель у такому вигляді, неначе тут не одну сотню років ніхто не жив. Але згадаймо лишень, скільки часу минуло в Англії з тієї хвилини, як ми ввійшли до платтяної шафи, до тієї хвилини, як ми вийшли з неї! І що все це має означати?

      – Ну, далі. Здається, і я потроху розумію, – кивнула Сьюзан.

      – А це означає, – вів далі Едмунд, – що в Нарнії час протікає інакше, ніж за її межами. Тож чому не могло так статися, що за нарнійським часом пройшли вже сотні, навіть тисячі років, а в Англії минув лише один!

      – Оце так-так, Еде… – протягнув Пітер. – Здається, так воно і є! За нарнійським часом ми повернулися сюди через сотні років після свого правління у Кейр-Паравелі! Як ті хрестоносці чи англосакси, чи зовсім давні брити, що зненацька опинилися в сучасній Англії!

      – Оце кумедія! – засміялась Люсі. – Уявляєш, ідеш вулицею, а тобі назустріч хтось такий закутий в обладунки з мечем. А тим паче – бородань у шкурах із ломакою…

      – Ш-ш-ш-ш! Дивися! – зашикали на неї з усіх боків, бо іншим уже впало в око те, чого ще не помітила вона.

      На тому березі протоки щось безперечно відбувалось. Із-поза порослого густим лісом мису праворуч, де, певно, ріка впадала в море, показався човен! Обминувши мис, він розвернувся носом у їхній бік і поплив до острова. У човні сиділи двоє: один веслував, а другий сидів на кормі, притримуючи щось схоже на повний лантух чи паку, і та пака щосили звивалася, крутилася та виривалася. З вигляду обидва у човні були воїни: у кольчугах, у шоломах, а їхні бородаті обличчя виявляли чи то тупу рішучість, чи то рішучу тупість, а радше всього і те, і інше разом. Діти, як один, відступили подалі у глиб лісу, аби не видати себе ні звуком, ні рухом.

      – Табань уже, – мовив той, що сидів на кормі, коли човен наблизився до острова.

      – Капрале, а чи не прив’язати йому до ніг каменюку? – подав ідею інший, сушачи весла.

      – І СКАЧАТЬ