Принц Каспіан. Клайв Льюїс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хвилини Міраз бесідував з небожем із тим знудженим виглядом, що нерідко буває у дорослих, коли вони проводять час із дітьми тільки тому, що так потрібно, то після цих слів король здригнувся і вперше за довгий час пильно подивився на небожа.

      – Що-що?! Це які такі часи?!

      – Як, дядьку, невже ви не знаєте?! – здивувався Каспіан. – Тоді, давним-давно, все було інакше. Тварини вміли розмовляти, а в джерелах та на деревах жили чудові істоти – наяди та дріади. У лісах можна було зустріти чарівних чудесних маленьких фавнів, у яких козячі ніжки, а…

      – Нісенітниця! – перебив його Міраз. – Казки! Казочки для немовлят! Чуєш?! Нетямущих не-мов-лят! У твої роки про казочки слід забути на віки вічні! Час уже помислити про ратні подвиги та славу!

      – Дядьку, та я ж… я ж саме і задумався про те, якою славою укрили себе безстрашні переможці Білої Чаклунки! Ти лише послухай! Одного разу всю країну захопила Біла Чаклунка. А щоб утримати владу, вона наслала на землю хуртовини й завірюхи і зробила так, щоб на землі завжди була зима. Аж ось, не знати звідки взялися, з’явилися двоє маленьких хлопчиків і дві дівчинки. Вони перемогли Відьму і стали королями й королевами Нарнії. А звали їх Пітер, Сьюзан, Едмунд і Люсі. Правили вони довго та щасливо, і ніхто інший, як сам Аслан…

      – Який такий Аслан?! – підвищив голос король, і з його тону кожен більш-менш досвідчений придворний здогадався б – зараз краще промовчати. Та Каспіан, на жаль, не був придворним, тож захоплено вів далі:

      – Не знаєте? Аслан – то великий лев, що приходить з-поза моря.

      – Хто?! Хто розповідає вам оті всі побрехеньки?! – гучним державним голосом гримів король, миттєво перетворившись із дядечка на грізного властителя, що Каспіан із переляку аж зблід і замовк. – Ваша королівська величносте! Я вимагаю відповіді! Негайно! Дивіться мені в очі: ну, хто у нашому королівстві поширює ці підступні казочки?!

      – Н-не-е… ня-ня, – затинаючись, пробелькотів наляканий Каспіан. І розридався.

      – Годі рюмсати! – майже миролюбно наказав Міраз, струснувши Каспіана за плечі. – Забудьмо про це, хлопче! І щоб більше я такого не чув! Я не бажаю, аби ти базікав, або – ще гірше! – мав на думці всі ці вигадки! Закарбуй собі на носі: тих королів – як там їх звали? – ніколи у нашому з тобою королівстві не було! Та й сам поверни розумом: чи буває по два королі та по дві королеви в один час в одному королівстві? Ги-ги! Треба ж таке вигадати! І Аслана також не може бути, бо лев – то казкова тварина, так би мовити, плід уяви. Вигадка! І, звичайно, тварини не можуть розмовляти, тому що не можуть – і крапка! Уторопав?!

      – Т-так, дядьку, – схлипнув Каспіан.

      – От і добре! Тож проблему вирішено! – промовив король і підкликав камергера, що никався коло дальнього краю тераси. – Проведіть його королівську високість до їх спочивальні та негайно доставте сюди няньку його королівської високості! Негайно!

      Уже наступного дня Каспіан збагнув, що накоїв: няню спровадили з палацу, і навіть не дали їм попрощатися. СКАЧАТЬ