Небіж чаклуна. Клайв Льюїс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще не доведено, але я сподіваюся, – то в ту мить, коли ти торкнешся зеленого кільця, ти зникнеш із того світу і – я сподіваюся – повернешся в цей. Тепер дивись. Я беру два зелені кільця й кладу їх до кишені під твоєю правою рукою. Твердо запам’ятай, у якій із твоїх кишень лежать зелені кільця. Отже, їх буде в тебе два. Одне для тебе й одне для дівчини. Тепер візьми одне жовте для себе. На твоєму місці я надів би його на палець. Так буде легше не загубити його.

      Діґорі простяг руку до жовтого кільця, але несподівано стримався.

      – А що ти скажеш матері? – запитав він. – Адже вона може запитати тебе, куди я пропав.

      – Що скоріше ти туди підеш, то скоріше повернешся, – весело відповів йому дядько Ендру.

      – Але ж ти напевне не знаєш, повернуся я звідти чи ні.

      Дядько Ендру стенув плечима, підійшов до дверей, відімкнув їх, відчинив і сказав:

      – Гаразд, тоді роби як знаєш. Спускайся вниз і пообідай. Нехай дівчину з’їдять дикі звірі, або нехай вона втопиться, або помре з голоду в іншому світі, або заблукає там, якщо так тобі буде ліпше. Мені однаково. Можливо, перед чаєм ти вирішиш навідати місіс Пламер і повідомиш їй, що вона вже ніколи не побачить своєї дочки: бо ти побоявся надіти кільце.

      – Чорт забирай! – сказав Діґорі. – Шкода, що я не досить великий, аби проломити тобі голову!

      Він застебнув своє пальто, набрав повні груди повітря, узяв кільце. І подумав, як після того думав не раз, що порядність ніколи не дозволила б йому зробити інакше.

      Розділ 3

      Ліс-між-світами

      Дядько Ендру та його кабінет хутко зникли. Потім на мить усе переплуталося. Далі Діґорі відчув, як згори на нього ллється лагідне зелене світло, а внизу чорніє темрява. Він стояв невідомо на чому, чи то сидів, чи то лежав. Ніщо, здавалося, не доторкалося до нього.

      «Схоже, я у воді, – сказав собі Діґорі. – Або під водою».

      Це злякало його на хвильку, але майже одразу він відчув, що його виносить нагору. Потім його голова несподівано виринула в повітря й він вибрався з озера на берег, гладенький і зарослий травою.

      Хлопчик зіп’явся на ноги і помітив, що він ані стікав водою, ані хапав ротом повітря, чого варто було б сподіватися, наковтавшись води. Його одяг був геть сухий. Він стояв у лісі на березі невеличкої водойми розмірами не більш як десять на десять футів. Дерева росли густо, впритул одне до одного. Світло, що ледь проникало крізь листя, було зеленим: але там, угорі, мало світити дуже яскраве сонце, бо зелене світло дня було яскраве й тепле. То був найтихіший ліс, який тільки можна собі уявити. Тут не було ані пташок, ані комах, ані тварин, ані вітру. І майже чутно, як ростуть дерева. Озерце, з якого хлопчик щойно вийшов, не було тут єдиним. Були десятки інших – озерця завширшки з кілька ярдів були розкидані повсюди, куди сягало око. Він майже відчував, як дерева п’ють воду своїм корінням. Цей ліс був наче живим. Намагаючись розповісти про СКАЧАТЬ