Небіж чаклуна. Клайв Льюїс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Тут усе в руїнах. Ми не чули жодного звуку, відколи тут з’явилися.

      – Помовчімо й послухаймо трохи, – запропонував Діґорі.

      Вони стояли тихо й слухали, але могли почути лише калатання власних сердець. Це місце було принаймні таким тихим, як Ліс-між-світами. Але це була інша тиша. Мовчанка лісу була насиченою, теплою (ви майже чули, як ростуть дерева) й наповнена життям. Тут була мовчанка мертва, холодна, порожня. Годі й уявити собі, щоб тут щось росло.

      – Повертаймося додому, – сказала Поллі.

      – Але ми ще нічого не бачили, – заперечив Діґорі. – Якщо ми вже потрапили сюди, то нам треба принаймні роззирнутися довкола.

      – Я певна, тут немає нічого цікавого.

      – Нема ніякого сенсу надягати на палець магічне кільце, яке дає тобі змогу мандрувати в інші світи, якщо ти боїшся оглянути їх, коли потрапиш туди.

      – Хто каже, що я боюся? – пхикнула Поллі, відпустивши руку Діґорі.

      – Я лише подумав, що тобі не дуже хочеться досліджувати це місце.

      – Я піду всюди, куди підеш ти.

      – Ми зможемо забратися звідси в ту мить, коли схочемо, – сказав Діґорі. – Скиньмо наші зелені кільця й покладімо їх у кишені під праву руку. Нам слід лише пам’ятати, що наші жовті кільця лежать у кишенях під ліву руку. Ти можеш тримати ліву руку так близько до кишені, як тобі хочеться, але не запихай її всередину, бо ти доторкнешся до жовтого кільця й зникнеш.

      Вони так і зробили та спокійно пішли до великих дверей під аркою, крізь які можна було ввійти до будинку. Вони стали на порозі й зазирнули досередини – там виявилося зовсім не так поночі, як їм здалося спочатку. Перед ними була простора затінена зала, яка здавалася порожньою. Але в далекому кінці вони побачили аркаду, крізь яку в залу проникало трохи більше того самого неяскравого світла. Вони перетнули залу, ступаючи дуже обережно, боячись потрапити або в дірку в підлозі, або перечепитися через якусь річ, полишену там. Їм здалося, вони йдуть вічність. Коли вони пройшли крізь арки, то опинилися на іншому просторому подвір’ї.

      – Тут не вельми безпечно, – сказала Поллі, показуючи на стіну, що вигиналася всередину й, здавалося, в будь-яку хвилину могла впасти на подвір’я.

      В одному місці між арками не було стовпа, й кінці арок нависали там, нічим не підтримувані. Не випадало сумніватися, що люди покинули це місце сотні, а може, й тисячі років тому.

      – Якщо все це проіснувало дотепер, то, думаю, воно проіснує й трохи довше, – сказав Діґорі. – Але нам треба ходити й розмовляти тихо й обережно. Ти ж, либонь, знаєш, що звук може спричинити обвал – як наприклад, стається снігова лавина в Альпах.

      Вони рушили далі й вийшли з цього подвір’я крізь інші двері, піднялися широкими сходами і потрапили до кімнат, з яких відчинялися одна в одну, аж поки в них пішла обертом голова від розмірів цього місця. Знову й знову їм здавалося, що зараз вони вийдуть на відкритий простір і побачать місцевість навколо величезного палацу. СКАЧАТЬ