Морські пригоди «Зоряного мандрівника». Клайв Льюїс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ уже встигла визнати:

      – Так, мені дуже.

      – А як на мене, малюночок так собі, негодящий.

      – Можеш вийти геть і зачинити за собою двері – з коридору його не видно, – порадив Едмунд.

      – А ось чим вона тобі до вподоби? – прискіпався Юстас до Люсі.

      – А тим, що… – мовила Люсі, – корабель мов і справді лине серед хвиль, і вода така справжня, ніби мокра… і хвилі накочуються такі справжні, вони хвилюють мене…

      Юстас розтулив був рота, аби заперечити, та так із роззявленим ротом і закляк. А закляк він тому, що тієї самої миті він глянув на хвилі й сам те побачив, що вони й справді нібито перекочуються та накочуються просто на нього.

      Лише раз у своєму житті він виходив у море, та й то не дуже далеко, до прибережного острова Вайт, а от хвилі тоді загойдали його так, що він аж позеленів. Так от, уявіть собі, тільки-но він глянув на ті хвилі, як його знову загойдало. Він знову позеленів і несміливо кинув ще один погляд на картину. Але тепер уже всі троє застигли, роззявивши роти.

      Те, що вони побачили, здається неймовірним, навіть коли читаєш про те у книжечці. Та коли це трапляється насправді, повірити своїм очам зовсім важко. Раптом усе на картині заворушилося, але не так, як, наприклад, у кіно, бо навіть кольори стали справжніми, як у житті. Ніс корабля спочатку занурився у хвилі, здійнявши фонтан бризок, а потім знову здійнявся догори, та так, що визирнули днище та кіль. Тієї самої миті підручник, що спокійно лежав на ліжку в Едмунда за спиною, зненацька зашелестів сторінками, спурхнув і шелепнувся об стіну! Люсі відчула, як її волосся затріпотіло, залоскотало обличчя й шию, як то було б вітряної днини, ось тільки вітер дув не з двору, а з… картини. Вітру навздогін долинали інші звуки: шурхіт хвиль та плескіт води об дощаті борти. І це ще не все: ще одна хвилька – і Люсі відчула різкий солоний морський присмак і зрозуміла, що все відбувається не вві сні, а наяву.

      – Що це?! Облиште! – почувся голос Юстаса, сердитий та сиплий із переляку. – Що за жарти?! Якщо ви не припините, я зараз же покличу Альберту…

      – Ой!

      Брат і сестра, які, на відміну від Юстаса, уже звикли до всіляких незвичайних пригод, теж мимоволі зойкнули, бо просто з картинної рами їх облило холодною солоною водою, від чого у всіх разом затяло дух.

      – Я тобі покажу, як жарти жартувати! – заволав Юстас. І тут тієї ж миті сталося одразу декілька подій: Юстас кинувся до картини; Едмунд, який уже розумівся на чарах, кинувся за ним із криком: «Стій! Не роби дурниць!»; Люсі встигла вхопити Юстаса за рукав, і її потягло вперед. До того ж чи то картина раптом збільшилася, чи то дітлахи зменшилися у розмірах, а трапилось от що: Юстас плигнув уперед, аби зірвати картину зі стіни, та виявилося, що він стоїть на рамі, як на балконі, а перед ним не скло, а справжнісіньке море, й об раму, мов об скелястий берег, б’ють вітер і хвилі. Юстас зовсім розгубився і вхопився за Едмунда і Люсі, що встигли встати поруч із ним. Усі завищали, замахали руками, і, коли їм уже здалося, що вони твердо стоять на ногах, на них зненацька накотила велика синя хвиля. Вона підхопила дітлахів СКАЧАТЬ