Страшенно голосно і неймовірно близько. Джонатан Сафран Фоер

Чтение книги онлайн.

      Звісно, я хотів поговорити з мамою того вечора, коли вирішив розпочати пошуки підходящого замка, проте не зміг. І зовсім не через те, що боявся дістати на горіхи за свій надто довгий ніс, і не через те, що боявся покарання за розбиту вазу, і аж ніяк не через те, що сердився на неї за те, що вона розважалася разом із Роном замість того, щоб робити свій внесок до Резервуару сліз.

      Я не знаю чому, але я був абсолютно впевненим, що мама нічого не знала ні про ключ, ні про конверт, ні про вазу. Це була моя із татом таємниця.

      Отож упродовж тих восьми місяців, коли я бродив вулицями Нью-Йорка у пошуках правильного Блека, а вона мене питала, куди я йду та коли повернусь, я просто відповідав: «Йду гуляти. Буду пізніше». Що мене дивувало, так це те, чому вона ніколи більше ні про що не питала, ні куди саме я йду, ні коли саме я повернусь, хоча зазвичай вона дуже за мене хвилювалась, особливо після татової смерті. Вона навіть купила мені мобільний телефон, щоб ми завжди могли знайти одне одного, а ще примусила мене їздити виключно на таксі, а не в метро. Вона навіть відвела мене до поліцейського відділка, щоб зняти відбитки пальців, – я сприйняв це як цікаву пригоду. То чому вона раптом почала про мене забувати? Щоразу, коли я виходив на пошуки, тягар у мене на серці ставав трохи легшим, бо я наближався до тата. Але водночас, він ставав і тяжчим, бо я віддалявся від мами.

      Тієї ночі перед сном я й далі думав про ключ і про те, що кожні 2,777 секунди у місті народжується новий замок. Я витяг «Те, що зі мною сталося» зі сховку між ліжком та стіною і трохи погортав його, думаючи лише про те, щоб швидше заснути. Через цілу вічність я виліз із ліжка і пішов до комірчини, у якій ховав телефон. Я не витягав його звідти від найжахливішого у світі дня. Це здавалося мені просто неможливим.

      Я багато думав про ті чотири з половиною хвилини між моїм приходом додому і татовим дзвінком. Стен торкнувся мого обличчя, чого він ніколи не робив раніше. Я востаннє їхав ліфтом. Я відімкнув вхідні двері, зняв рюкзак та роззувся, наче все було чудово, бо тоді я ще не знав, що насправді все жахливо, та й звідки я міг це знати? Я погладив Бакмінстера, щоб показати йому, як я його люблю. Тоді підійшов до телефону, щоб перевірити повідомлення на автовідповідачі, і прослухав їх одне за одним.